У гніві була справжньою фурією

Сьогодні виповнюється 90 років від дня народження Алли Горської – української громадської діячки, правозахисниці, художниці, шістдесятниці.

Алла Горська (1929-1970) була дочкою відомого кінодіяча Олександра Горського, одного з засновників українського кіно (співпрацював з Олександром Довженком). Народилася в Ялті. Випускниця Київського художнього інституту.

Упродовж 1959-1962 років працювала над творами шахтарського циклу, виконувала роботи в селах Чорнобильського району Київської області. Із 1962 року проводила громадську діяльність у клубі творчої молоді «Сучасник». Брала участь у виявлені місць поховань розстріляних органами НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, у Биківні.

Від 1965 брала активну участь у дисидентському русі: подавала листи-протести до органів держбезпеки, виїздила на політичні суди, у т.ч. на суд, що чинився над В’ячеславом Чорноволом у Львові, надавала моральну та матеріальну підтримку політв’язням та членам їхніх родин. 1968 року підписала «Лист-протест 139» проти порушень Конституції СРСР на політичних судах. Двічі виключалася зі Спілки художників. У 1965-1970 рр. виконала у співавторстві низку монументальних мозаїк у Києві, Донецьку, Маріуполі та Сорокиному.

Алла Горська була вбита 28 листопада 1970 року у Василькові, що Київщині з політичних мотивів. Тогочасна офіційна версія – Горську вбив свекор, який потім і сам наклав на себе руки, кинувшись під поїзд. Радянські каральні органи могли вигадати будь-яку «легенду», аби тільки завуалювати власний злочин. Відомо, що останнім часом художниці постійно дзвонили невідомі, погрожували, за нею стежили. Горська була однією з найяскравіших особистостей серед усієї плеяди жінок-шістдесятниць.

Горська завжди називала речі своїми іменами, не завуальовуючи правди. Хтось комусь не міг прямо сказати, що той пише бездарні вірші, чи прозу, а Горська могла. Хтось відводив погляд, ніяковіючи, коли йому в очі брехали (а подібне траплялося на кожному кроці), а Горська погляд не відводила, дивлячись брехуну чи наклепнику прямо у вічі. І зло від того прямого, наче рентгенівського погляду никло. Вона могла висловитись нещадно, майже брутально. У гніві була справжньою фурією, а з друзями, перед якими благоговіла – надзвичайно лагідною. А ще вона вирізнялася особливо царственно-зневажливим ставленням до «благ земних».

Убивство Горської завдало відчутного удару по всій українській інтелігенції. «Серед нас усіх не було живішої людини за Аллу. Вона була – саме життя. Вона мусила пережити нас усіх…» (Ірина Жиленко, українська поетеса-шістдесятниця).