Про роль КДБ у справі українця Дем’янюка

Звістка про те, що американська компанія Netflix випустила документальний серіал про уродженця України Івана Дем’янюка, колишнього охоронця нацистського табору смерті, якого звинувачували в загибелі понад 28 тисяч в’язнів, знову привернула увагу до його біографії.

Питання, чи винен він, тобто чи справді Дем’янюк є тією людиною, яка скоїла згадані злочини, так і залишилося відкритим.

Судовий процес тривав понад три десятиліття і припинився у 2012 році через смерть Дем’янюка.

Після війни він опинився у Західній Німеччині, звідки у 1952 році емігрував до США і отримав там громадянство.

За останні 35 років свого життя він пережив судові процеси у трьох країнах. Його позбавляли громадянства, засуджували до смертної кари, виправдовували, потім знову засуджували. Увесь цей час суперечки щодо того, винен він чи ні, не вщухали.

…Зосередимо увагу на ролі, яку в його справі відіграв КДБ СРСР.

До чого тут КДБ?

Ситуація лишилася невизначеною через діаметрально різну оцінку доказів того, чи саме він був садистом-охоронцем нацистського табору “Треблінка” на прізвисько “Іван Грозний”: одні суди визнали документи звинувачення справжніми, інші – підробкою.

Сумніви щодо деяких документів мали й співробітники американського Федерального бюро розслідувань. Ще 1985 року в них виникла підозра, що нацистське посвідчення особи Дем’янюка – чи не головний доказ його провини – “дуже ймовірно, сфабрикував” КДБ.

Попри це, ФБР не оголошувало про свої вагання понад 25 років: вперше про них стало відомо у 2011-му.
Копирайт изображения Getty Images
Image caption Посвідчення, яке протягом багатьох років слугувало доказом провини Дем’янюка.

В цьому контексті слід уважніше придивитися до документу, який зберігається в Галузевому державному архіві СБУ.

Йдеться про “Інформаційне повідомлення” під грифом “Таємно”, надіслане до ЦК КПУ 13 лютого 1981 року за підписом голови КДБ УРСР генерала Віталія Федорчука.

Червоний штамп на першій сторінці нагадує читачам у ЦК: “Підлягає поверненню”. Цей документ розсекретили в серпні 2013 року.

Судячи з відгуків тих, хто вже подивився серіал Netflix, його автори не в курсі повідомлення головного кадебіста Радянської України.

“Заходи з компрометації оунівців”

Відповідний розділ “Інформаційного повідомлення” має промовисту назву: “Про заходи з компрометації оунівців – колишніх військових злочинців”.

Спочатку Федорчук повідомив “про проведення у США під тиском громадської думки судового розгляду справ на учасників ОУН і колишніх гітлерівських посіпак, які осіли в Сполучених Штатах”.

Складається враження, ніби першопричиною судового розгляду був саме тиск громадської думки.

Але ні. Як з’ясовується далі, “органами КДБ республіки були зібрані і через можливості КДБ СРСР передані американській владі, а також засобам масової інформації документальні матеріали про їх криваві злочини в період другої світової війни”.

Зверніть увагу: матеріали передали не в офіційному порядку, тобто публічно і легально, а “через можливості КДБ СРСР”. Власне, через радянських агентів у США.

Тобто СРСР не хотів демонструвати свою зацікавленість у цій справі й робив вигляд стороннього спостерігача.

Очевидно, “особливо довірчі стосунки” склалися у КДБ з Майклом Ганусяком – українцем, який народився у США.

Відомо, що саме він начебто з власної ініціативи склав і надрукував у газеті Ukrainian News, яку він редагував, список українців Америки, колишніх нацистських злочинців – кількадесят прізвищ.

Менш відомо, що Компартія США, активним діячем якої був Ганусяк (за деякими даними, навіть членом ЦК), фінансувалася з Москви.

Фігурантом надрукованого Ганусяком списку був зокрема й Іван Дем’янюк.

“Вбити клин між українцями та євреями”

Федорчук інформує, що Міністерство юстиції США порушило проти Дем’янюка справу про позбавлення громадянства й депортацію, яку розглядає суд Клівленда.

Про самого Дем’янюка генерал надав коротку довідку.

“Під час війни, – йшлося у довідці, – він дезертирував з Радянської Армії, добровільно вступив на службу до військ СС, служив охоронцем в фашистських таборах смерті Собібор, Треблінка (Польща) і Флоссенбург (Німеччина), брав безпосередню участь у масовому знищенні в’язнів, в тому числі осіб єврейської національності. У звинуваченні зазначається, що він приховав при в’їзді до США факт участі в злочинах нацистів проти населення Радянського Союзу і Польщі”.

Федорчук не приховує, навіщо його відомство бере активну участь у цій історії. Перша мета – “подальша компрометація ОУН”.

Друга мета: розсварити емігрантські кола, зокрема вбити клин між українцями та євреями (в термінології КДБ, між “оунівцями” та “сіоністами”).

Такий намір СРСР, до речі, одразу “розшифрував” Валентин Мороз – дисидент і в’язень Мордовських таборів, якого 1979 року разом з чотирма іншими дисидентами обміняли на двох радянських шпигунів, ув’язнених у США.

Мороз був учасником мітингу протесту, що відбувся 10 лютого 1981 року перед будинком суду Клівленда. Він пояснив кореспондентові однієї з газет, що “суд над Дем’янюком інспірований Радянським Союзом для розпалювання ворожнечі між євреями та українцями”.

15 квітня 1981-го голова КДБ УРСР повідомив новину: очікується судове рішення про позбавлення Дем’янюка громадянства США і депортацію його до Польщі або ФРН. І запевнив, що його відомство продовжить роботу “з компрометації оунівців перед громадськістю країн Заходу і протидії їх блокування з сіоністами”.

За кілька місяців Федорчук проінформував ЦК, що 23 червня окружний суд Клівленда ухвалив рішення про позбавлення Дем’янюка громадянства США і депортацію його з країни.
Що це означає?

Наведені “сигнали” головного кадебіста УРСР до ЦК КПУ зовсім не означають, ніби всі докази проти Дем’янюка були сфабриковані КДБ.

Питання справжності мають вивчати фахівці й вони ж мають давати оцінки аргументам “за” і “проти”.

Натомість цитовані інформаційні повідомлення вказують на те, що питанням Дем’янюка займався не КДБ СРСР, як вважали раніше, а саме КДБ УРСР – цю обставину Федорчук підкреслює неодноразово.

Отже відповідна справа мала б зберігатися в Києві, а не в Москві.

Можливо, колись вона буде знайдена, і тоді можна буде точніше визначити, які саме документи щодо Дем’янюка були (чи не були) сфальшовані.

Станіслав Цалик письменник, краєзнавець, для BBC News Україна