Україна не є багатоетнічною державою, 92% громадян України – етнічні українці

В українців немає ніякої кризи ідентичності. Російська анексія Криму і тривала збройна агресія на сході України поставили українців перед вибором: стати на захист своєї батьківщини чи погодитися на “русский мир”. Українці здебільшого обрали перше. Ніхто не скаже “моя хата скраю” в часи зовнішньої збройної агресії та кровопролиття, коли три чверті українців переконані, що Україна й Росія перебувають у стані війни.

Результати опитувань громадської думки в Україні з 2014 року вказують на п’ять важливих тенденцій.

По-перше, зростання патріотизму у всій країні. Особливо помітним це стало у 2014–2015 роках із появою добровольчих батальйонів, волонтерського руху й “кіборгів”. Про це свідчать і результати опитувань громадської думки, згідно з якими українці беззаперечно підтримують територіальну цілісність країни й готові протистояти російській військовій агресії.

По-друге, звуження “Сходу” України з восьми областей до двох – Донецької й Луганської. Дніпропетровська область стала форпостом українського опору російській агресії й захисту східного кордону України. Серед військових саме вихідці з Дніпропетровської області зазнали найбільших втрат на війні.

По-третє, різке скорочення кількості громадян України, які вважають себе “етнічними росіянами” з 22% у 1989 році й 17% у 2001 році до 6% нині. Серед українців молодших за 30 років тільки 2% називають себе “етнічними росіянами”. Україна – не багатоетнічна держава! Зважаючи на те, що 92% громадян України називають себе етнічними українцями, Україна є четвертою державою в Європі за рівнем національної гомогенності – після Італії, Португалії й Польщі.

По-четверте, успішне проведення декомунізації й отримання православної автокефалії дозволили Україні покинути “русский мир” й інтегруватися в європейський історичний процес і європейську ідентичність.

Зрештою, за останні роки рівень підтримки євразійського інтеграційного вектору карколомно впав – із 30-40% до менше 10%. Прихильність до членства в ЄС і НАТО наразі перебуває на рекордно високому рівні. Серед тих, хто взяв би участь у референдумі щодо приєднання до НАТО, 69% підтримали би цей крок – а це втричі більше, ніж було до 2014 року.

Однак попри такі тектонічні зміни, які трапилися з українцями після 2014 року, президент держави Володимир Зеленський так і лишився в минулому.

Зеленський жодного разу не відвідав лінію фронту як волонтер. У його серіалі “Слуга народу”, який транслювали на телеканалі “1+1” із жовтня 2015 року по травень 2019 року, не було і згадки про Володимира Путіна, Крим чи війну на Донбасі. Рідне місто Зеленського Кривий Ріг чинило найбільший опір декомунізації серед усіх міст Дніпропетровської області, пропустивши законодавчо визначені терміни для зміни топографічних назв. У підсумку для виправлення ситуації довелося втрутитися Дніпропетровській обласній раді.

На додаток до ґрунтовних змін української ідентичності Зеленський страждає від ефекту Даннінга – Крюґера у своєму ставленні до Петра Порошенка. Зеленський переконаний, що він кращий за попередню політичну еліту, на зміну якій він прийшов. Однак Порошенко втілює все те, чим Зеленський ніколи не стане. Порошенко розгледів справжню натуру Путіна – кегебіста, мафіозі й російського шовініста – і зумів протистояти йому. Зеленський натомість бачить в очах Путіна тільки миротворця.

Зеленський зі свого боку намагається будь-що досягти миру з Росією, аби довести, що він кращий за Порошенка. Леонід Кучма поводився подібним чином у 1994 році, коли заявляв, що швидко покращить відносини з Росією – на відміну від свого “націоналістичного” попередника Леоніда Кравчука, якому цього не вдалося. Проте Кучма скоро зрозумів, що непримиренність Росії робить цю місію нездійсненною. Унаслідок цього, а також за порадою свого радника з питань національної безпеки Володимира Горбуліна, Кучма розвернувся на Захід у бік НАТО і США.

В обох випадках – Бориса Єльцина й Путіна – ключова проблема лишається тією самою, а саме відмова Росії визнавати суверенітет і територіальну цілісність України, а також українців як окрему від росіян націю із правом самостійно обирати власний геополітичний вектор. Кучма з часом це усвідомив, а Зеленський досі не зумів.

Націоналізм Путіна – це білогвардійці, де українці є гілкою “російської нації”, а український “сепаратизм” був створений польськими, австрійськими та іншими змовами. А Україна – це штучна конструкція, складена з “Нової Росії/Причорноморії”, де живуть лише “росіяни”, Малоросія та “русофобська” західна Україна. Американці та західноукраїнські “фашисти” перешкоджають “Новій Росії/Причорноморії” та Малоросії приєднатися до російського світу (русский мир).

Через 25 років після першого обрання Кучми Зеленський, будучи вихідцем із тієї самої Дніпропетровської області, мав би бути значно мудрішим щодо Росії, однак це не так. Війна спричиняє Зеленському дискомфорт, і він прагне повернутися у щасливі часи до 2014 року, коли Україна й Росія мали “братські” відносини.

Про це свідчить хоча би тригодинний візит Зеленського до Дніпра під час президентської кампанії, який він вирішив присвятити заняттям у тренажерному залі в дніпровському готелі, відмовившись відвідати музей АТО. Зеленський так і не побував у єдиному музеї в Україні, присвяченому російсько-українській війні, протягом двох наступних візитів до Дніпра вже в статусі президента.

Зеленський живе в уявному світі. Після такої кількості кровопролиття, руйнувань, злочинів проти прав людини і вимушеного переселення двох мільйонів українців повернутися в минулий період невиправдано ідеалізованих російсько-українських відносин до 2014 року просто неможливо.

Зеленський не здатен критикувати Росію чи Путіна (продовжуючи свою роль у “Слузі народу”) і в атаках 18 лютого в Луганській області звинуватив “провокацію” “іншої сторони”. Ціла низка суперечливих тверджень щодо планів досягнення миру від представників його команди свідчить, що Зеленському бракує розуміння справжніх причин війни. Усі його плани просто не беруть до уваги непереборне бажання Путіна повернути “Новій Росії/Причорноморії” та Малоросії до російського світу (русский мир).

Нарцисизм і зарозумілість Зеленського, його зневажливе ставлення до Порошенка, спричинене ефектом Даннінга – Крюґера, та комплекс “братських” відносин із Росією – ось три причини, чому він досі не може зрозуміти, наскільки сильно українці змінилися після 2014 року. Це тим паче збиває з пантелику, адже його рідна Дніпропетровська область продовжує слугувати форпостом у протистоянні російській агресії.

Українці дуже суттєво змінилися за останні роки, однак це не стосується Зеленського. Український поїзд уже давно покинув станцію – без Зеленського і його команди.

Тарас Кузьо, для Gazeta.ua