Якщо чекати допомоги – можна вмерти
Хто пам’ятає чи читав про часи боротьби з алкоголем – це відбувалося саме так, як сьогодні виконується карантин в Україні.
Безалкогольні весілля і дні народження з закритими наливайками для своїх з «імпортним» віскі чи «домашньою» самогонкою перетворилися в карантин по боротьбі з невидимою хворобою. Бо страшно. Але їсти потрібно. Вірус незрозумілий, а голод і страх – абсолютно реальні.
Закриті кав’ярні з працюючими кавоварками, ресторани з нелегальними клієнтами і їжею “to go”, супермаркети з усім, але де-юре з продажі недоступних санітайзерів, не нагадують Вам нелегальний експорт лісу, миття бурштину, казино, сміття в ярах і вздовж трас?
В статистиці цього немає, а в реальності – кожен десь якось чимось займається. Заробляє і втрачає. Не покладається і не чекає нічого від держави. Бо жити треба. А якщо чекати допомоги – можна вмерти.
Звіти – хороша штука. В звітах все добре. А якщо потрібно, то Миколаївська область може показати такий рекорд, від якого відкриються очі навіть веселих оптимістів на Банковій. Тисячі і сотні тисяч хворих навколо – і єдина область, де все добре. Все добре настільки, що звідти втекли кіммерійці, дороги і навіть коронавірус.
Так жити не можна.
Жити, коли коронавірус вбиває не легені, а мозок нації. Коли лідер бігає зранку по кабінетах чи натискає кнопки селектору: «що мені говорити ввечері?».
Коли раптом костюм, мерседес і кеш стали комфортніші за шорти і боротьбу з бідністю.
Коли страшно настільки, що монарх навіть боїться зайти в лікарню, аптеку, магазин і запитати: «люди, як Ви?».
Раніше монархи вміли зцілювати дотиком прокаженних, тепер – бояться зустрітися з людьми на вулиці.
В бюджеті – дірка на 300 млрд. Ми просимо кредит. Вірніше, робимо вигляд, що просимо.
Але розмови не замінять бачення і швидкі правильні дії.
Україна для олігархів чи для людей?
Визначіться, пане Зеленський.
Після відповіді на це базове запитання все інше стане легшим.
Як любив повторювати мій наставник у МЗС: «сказав А – скажи і Б».
Вже рік від зеленських лунає: «ааааа…»
А десь, в цей же час, горять чорнобильські ліси і йде війна.
До цього давно нікому діла немає. Окрім тих, хто воює і дихає отруєним повітрям.
Володимир Омелян, ексміністр українського уряду
