Хлопці з “Кварталу-95” не дуже розуміють, як працює армія

Вся країна дивилась шоу з терористом серед Луцька і переживала за людей в автобусі. І вже ніхто не згадував загиблого, який помирав 4 доби. Якого зобов’язаний був витягнути головнокомандувач, або міністр, або безпосередній командир.

“Чого всі так причепилися до Зеленського за полеглого морпіха?, – ставить риторичне запитання на своїй сторінці у Фейсбук Сергій Марченко, – “По-перше, тому, що він Людина. Один з кращих. Той, хто йшов першим і закрив собою інших. Полеглий воїн точно не заслужив такого скотського відношення до свого життя. Він не повинен був чотири дні тупо помирати на полі бою. Сам. Один. Без надії на порятунок.

А по-друге, ви, пацани з Кварталу, не розумієте, що таке армія. Мабуть ви думаєте – умєр Максім, да х#р с нім! Нового наймем. Але в армії це не працює. Міць армії тримається на довірі. Довірі, шо ти стоїш насмерть, а сусіди теж тримають позицію. Бо якщо вони втечуть, тебе чекає вірна смерть. А коли на кону життя, довіра, що тебе не кинуть, має бути не стовідсоткова, а тисячувідсоткова.
Саме тому в Америці національна ідея – спасти рядового Райана. Саме тому Ізраїль випустив купу бойовиків за одного Гілада Шаліта.

Бо коли рядовий Райан знає, що його витягнуть при будь-яких розкладах, він іде в бій і не думає ні про що інше.

А що думає український воїн після того, як його побратим чотири дні помирає у нього на очах? Коли душу рве, кров кипить, а наказу спасти товариша нема? Знаєте що він думає, крім того, що головнокомандувач, міністр оборони і офіцери – під@раси? А думає він, що завтра, коли поранять його, він так само здохне, як собака, і ніхто пальцем не поворухне, щоб його витягнути. І коли буде виконувати наказ, переживатиме не про те, як його краще виконати, а про те, як вберегти своє життя. Бо надії в українського воїна на свою державу немає.

Так не повинно бути. Своїх віддавати не можна! У нас чисельна перевага на фронті. У нас є ресурси, щоб накрити весь той сраний сепараський бл@дюжник артою так, щоб вони голову не могли підняти. Хай це буде коштувати мені, як платнику податків, овердофіга, але засипати нафіг їхні позиції снарядами по самі гланди! Розрівняти танками, щоб не вижила жодна сволота, що стріляла по евакуаційній команді.
А солдата винести. Бо сенс нашої війни – спасати своїх”.

Завдяки цій історії з загиблим воїна, Зеленський дістав чергове прізвисько – “потусторонній”, за постійні ствердження, що стріляє якась “та сторона”. Відомо, що президента активно згадують, як “потерпілого”. То вже через справи проти Федини і Звіробій. Та це вже інша історія. Сьогодні кожен має згадувати воїна, який помирав 4 доби, а не перейматися, долею “людей з автобусу”.