Він усе бачив і розумів, але не був лицарем
Вийшла нова книжка есеїстики Степана Процюка “Відкинуті і воскреслі”(видавництво “Дискурсус”), яка складатиметься із з трьох частин.
Сам автор (на фото) книжки повідомляє, що можна замовити передоплатою цю книжку на сайті видавництва або ж через соцмережу в самого письменника з автографом. Обмежений тираж очікується після 29-30 серпня.
Пропонуємо невеликий уривок із есею про Павла Тичину “Геній із замерзлим серцем”:
“Попри безліч публікацій про Тичину, від знакових (як-от, Василя Стуса) до талановитих, посередніх або ніяких, лише окремі автори насправді хотіли знати, що творилося – за життя!- на серці цього сановитого півмертвого колишнього генія, якому розтоптували душу і який займався саморозтоптуванням свого таланту.
Які вівісекції страху із соромом він пережив безсонними ночами? Чому боявся до 1939–ого року одружуватися? Може, відчував втрату здатності любити? Чи справді Сталін замінив йому, колись такому по-тонкому релігійному семінаристу (перша його збірка була не «Сонячні кларнети», а «Панахидні співи», що цікава передовсім своєю назвою) християнську віру? Звідки ці напливи хворобливого сну на його безкровному півстаречому обличчі, яке багато хто із розумних людей далі сприймали як делікатне лице поета?
Голова Верховної Ради УРСР. Міністр освіти УРСР. Директор інституту літератури УРСР. Зрозуміло, що перший поет-академік. Неприязнь школярів до його фальшивих віршів, які були чудовим матеріалом для літературних пародій. Як душа поета витримала цю тоталітарну наругу над собою і своїм талантом? Та й чи витримала?
«Від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась» – сказав про Тичину Євген Маланюк. Він спершу співав осанни молодому сонячному генію, але потім, одним із перших, побачив його незворотне переродження…
Щоправда, все було ще складніше, ще важче, ще трагічніше… Тичина все бачив і розумів. Але він не був лицарем. Ще у 20-их роках , передчуваючи тонкий глум над його талантом, писав: “а де ж той серп нам, молот і лани? Рабіндранате-голубе, од достоєвщини звільни”.…
Тоді ще лише окремі знали, що рукописи горять і поетів розстрілюють. Коли Тичина це зрозумів – застиг, як мумія, як самопародія, у гримасі страшного зачудування…”
Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах пандемії та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net
Підписуйтеся на наш Телеграм
