Мирослав Гринишин: “Ми на порозі створення зовсім иншого виміру театру”

Наш гість – талановитий український режисер Мирослав Гринишин.

Восени 2019-го року на сцені Національного центру театрального мистецтва імени Леся Курбаса відбулася прем’єра театрального проекту «Венеціанець» за мотивами твору В. Шекспіра «Венеційський купець» у постанові Мирослава Гринишина. Глядачі побачили дійсно сучасну й вельми цікаву інтерпретацію Шекспірівської п’єси.

Актуальність Шекспіра ніколи не втратиться. І все ж таки: чому «Венеціанець»? Хто був автором імпровізаційних текстів-сценок, наприклад про «Наташеньку»?

– Театральний проект «Венеціанець» створений за підтримки Українського культурного фонду та Національного Центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. Сам персонаж Венеціанець є вигаданим, стороннім персонажем, або спостерігачем, коментатором чи випадковим присутнім серед класичних персонажів. Венеціанець – не персонаж Шекспіра, а герой з вічного сьогодення. Імпровізаційні тексти у виставі є складовою задуму проєкту як образної креативної акторської імпровізації, де власні монологи виконавців на задані теми повинні синхронізуватися з темами Шекспірівських текстів і створювати нову якість смислів для розкриття суті механізму людського існування, а по формі пробувати вибудовувати иншу нову театральну сценічну мову. Імпровізаційні монологи створювали персонально кожен виконавець і в процесі репетицій вони відточувалися і набували кінцевого стану, як у виставі. Природа монологів передбачає їхню плинність і перетікання по-різному з вистави у виставу. Таким чином вони можуть значно різнитися від одного показу до иншого. Це можна прослідкувати та порівняти як переглянути відео вистави, котре було зняте з on-line показів на Facebook 9,10,11,12 та 13 грудня. Автором монологу про «Наталочку» була Аксінія Кушнєрова, виконавиця Венеціанця.

Що ви самі бачите сучасного в тексті «Венеціанця»?

– Задум «Венеціанця» виник у момент розуміння, що все довкола сучасної людини тотально просякнуто духом зиску та користи. Зиск, поглинувши все буття людини, існує на різних рівнях: матеріальному та нематеріальному, раціональному та ірраціональному, свідомому та підсвідомому. Саме у текстах «Венеційського купця» Шекспіра, сюжет якого лежить в основі вистави, найвиразніше прописано механізм виявлення та дії жорстокої людської користи на різних рівнях людського буття.

Мирославе, я добре пам’ятаю ваші постанови кінця 90-х – початку 2000-х рр.: «Галілео», «У.Б.Н.» Вони також були незвичні й сучасні за духом. Чи не було бажання поновити їх зараз? А якщо ні, то над чим працюватимете після «Венеціанця»?

– Поновити вистави тепер немає жодних умов та можливости. Після прем’єри «Венеціанця» спробую організовувати покази вистави по Україні та за кордоном. Новим наступним проектом стане театральна саґа «407» за мотивами безкінечної війни.

Яка зараз ситуація з проектом “Саґа 407”, можна детальніше про нього?

– Проєкт на стадії сценарної розробки. Концепція проєкту передбачає створення багатоступеневого ланцюга змодельованих подій на уявній лінії розмежування у 407 км. Це переплетення безлічі історій, котрі тотально поміняли психологію і ментальність людей, які побували на цій межі. Це метафора «сірої зони», де відбуваються незрозумілі явища та події, збуваються мрії і щезають людські ілюзії.

Якщо вас захоплюють сучасні тексти, то хто з авторів приваблює зараз? Як ви гадаєте, чи є дійсно герой у сучасного роману чи він помер, як помер автор у Ролана Барта? А якщо є, то яким має бути?

– Найбільше приваблюють тексти австрійського автора Томаса Бернґарда. Герой сьогодні неодмінно є. Думку Ролана Барта «Автор помер» я читаю як метафору. Вона паралельна з метафорою Фрідріха Ніцше «Бог помер». За логікою Томаса Бернґарда сучасний герой = це той, хто сміливо та рішуче рухається всупереч смаків публіки, художньо провокуючи її. Головним посланням «Венеціанця» є не впасти у тотальне поглинання нас зиском та користю. Це непомітне поглинання переслідує кожну сучасну людину і як результат: роздвоєння між щоденно нав’язуваним нам комфортом «благополуччя» та прірвою безвихідної безпомічности. Новий герой сьогодення – це проявлення нової якости сильного само-перетворюваного людського духу.

Що змінив карантин у ваших творчих планах?

– Перш за все відбулося переформатування мого прем’єрного показу інклюзивного театрального проєкту «Поезія за межами» з офлайн на онлайн. Це дало нові художні й технічні можливості для реалізації проєкту. А саме під час онлайн-трансляції прем’єри проєкту відкрились нові точки зору (ракурси сприймання) для глядача за рахунок кількости камер під час трансляції. Саме тих ракурсів, які зазвичай не бачить глядач офлайн. Це не відеозйомка, а щось абсолютно нове і нерозвинуте в наших театральних умовах. Факт полягає в тому, що ми можемо спостерігати за грою акторів онлайн зі стількох ракурсів скільки камер налаштовано у режимі онлайн. Їх може бути 10 або 100 або…. І все це створює неймовірний онлайн-колаж віртуального театрального дійства. Окрім цього, є можливість в онлайн монтувати, демонструвати змонтоване і записувати змонтований готовий мистецький твір щоразу новий. Як і щоразу нова жива вистава офлайн. Я міркую, що ми на порозі створення зовсім иншого виміру театру, який на сьогодні тотально не сприймається більшістю у театральному просторі планети. Але не йдеться про заперечення живого театру. Живий театр залишається непорушним еталоном та художнім виміром у світі. Мова ведеться про технічне створення нового витку розвитку театрального мистецтва з огляду на складну епідеміологічну ситуацію на планеті. Або театральна спільнота консолідується і змусить переглянути одвічні постулати про непорушність живого театру як живого контакту між живими людьми. Або театральне мистецтво почне відмирати і перетворюватися саме на щось инше. Абсолютно не підконтрольне людям.

Як ви ставитеся до показів театральних вистав онлайн?

– Не заперечую і не відкидаю, хоча залишаюсь прихильником передовсім живого театру. Ставлюсь, як до нового способу технічного та мистецького розвитку театру. Як до можливости відкриття нових художніх сенсів, образів, алегорій і метафор. Як до створення нового актора, режисера, художника, хореографа, композитора… і глядача. Можна використати слово – віртуальне або цифрове або як завгодно. Мова йде про незаперечення наближення нової мистецької і театральної реальности.

Який новий досвід ви отримали під час карантину?

– Саме використання вичерпних можливостей у пізнанні створення, демонстрації, запису онлайн-прем’єри, створення кількости та якости віртуального глядача, його реакції, комунікації з ним. Дослідження нових художніх і технічних прийомів у просуванні нового театрального проєкту у соціальних мережах. Дослідження впливу театральних репетиційних практик на нетеатральну акторську аудиторію та людей з інвалідністю під час створення прем’єри.

Що маєте в подальших планах?

– Прем’єру театрального проєкту «Сон Лакшмі» за мотивами п’єси Оксани Танюк у Національному центрі театрального мистецтва імени Леся Курбаса.

На яких сценічних майданчиках у Києві плануєте виступати?

– В Національному центрі театрального мистецтва імени Леся Курбаса та в Національному театрі імени Лесі Українки.

Чи вдалося побувати хоч на одному з фестивалів, які планувалися на 2020-й рік. Якщо ні, то чи плануєте на майбутнє участь у міжнародних фестивалях?

– Не вдалось. Плануємо на 2021. Фестиваль в Сібіу (Румунія), Торунь (Польща), Едінбурґ (Англія), Нітру (Словаччина).

Чи є можливість отримати в подальшому підтримку від УКФ?

– Так. Я подав заявку на проєкт «Тотальна Арт-терапія», або «Створення інклюзивного суспільного простору».

Чи бачили ви восени постанову нової опери “Чорнобильдорф”? Як ви ставитеся до сучасних експериментів в жанрі опери?

– Бачив. Онлайн. До експеріментів ставлюся в цілому позитивно. Але в сучасних українських експериментальних операх зазвичай творці не розвивають нові мистецькі виміри, а рухаються звичною наїждженою смугою започаткованих оперних експериментів 100-річної давности (Шьонберґ, Стравінський) або 70-річної давности (Штокгаузен) з домішкою сучасного українського музичного та візуального колориту. Для необізнаного глядача це цікаво. Але, як на мене, безперспективно – через відсутність традиції тотального пошуку, дикої виразної сміливости, експериментального бажання відкриття иншого нового, розвитку глибокої персональної мистецької ідентифікації творців, бо всі вони беззаперечно талановиті.

Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавець, член НСТДУ

Світлини надані Мирославом Гринишиним

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах пандемії та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net

Підписуйтеся на наш Телеграм