“Всі зайві гроші, що зоставались від мого скромного життя, я віддавав на укр. справи…”

160 років тому, 21 грудня 1861 року, на Одещині народився відомий меценат, громадський діяч, підприємець, агроном, письменник Євген Чикаленко. Він витратив велику частину своїх статків на підтримку українського національного відродження.

1998 року Ліга українських меценатів заснувала премію імені Євгена Чикаленка, яку присуджують за благодійницьку діяльність. Її девізом стали слова Євгена Чикаленка: «Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її й до глибини кишені».

Знаючи про матеріальну скруту українських письменників і про те, що «оплата праці подвигне їх до писання», Чикаленко пропонував «своїми грішми платити за белетристику на українській мові», надруковану в періодичних виданнях, якими він опікувався.

Був меценатом різних проєктів: на його гроші видано «Російсько-український словарь» Уманця-Комарова (Львів, 1893—1898), він допомагав журналу «Кіевская старина», даючи нагороду (1000 крб) за найкраще написану історію України та сплачуючи гонорари за українські твори письменства, друковані в «Кіевской старине»; організував при Науковому товаристві імені Шевченка у Львові фонд ім. Мордовця для допомоги українським письменникам, фінансував тижневик Революційної української партії «Селянин» у Львові, став головним фундатором «Академічного Дому» у Львові (25 000 крб), заохочуючи наддніпрянську молодь їхати на студії до Львова.

Євген Чикаленко виступив фундатором (за підтримки Василя Симиренка і Леоніда Жебуньова) єдиних українських щоденних газет на Наддніпрянщині — «Громадська Думка» (1906) і «Рада (1906—1914).

Захопившись громадськими справами, Чикаленко втратив інтерес до господарювання на землі, а всі гроші витрачав на культурно-громадську діяльність. У 1919 році він писав, що хотів би «ще трохи пожити, щоб побачити, чим скінчиться доля України, про яку я ввесь свідомий вік свого життя клопотався і про яку дбав. Всі зайві гроші, що зоставались від мого скромного життя, я віддавав на укр. справи, про які вже й позабував, а тільки пам’ятаю про більші суми, таким чином, не склав собі запасу на старість».

До самої смерті Чикаленко товаришував із Володимиром Винниченком. Саме йому ми завдячуємо тому, що письменник відкинув ідею переходу до іншої культури. Аби втримати Винниченка в українській літературі, Чикаленко платив за твори, писані до «Ради», по 10 копійок за рядок, доплачувало ще й Товариство підмоги літературі, науці і штуці. Але в тому-то й трагізм, писав Чикаленко: «Російські видавництва багатіють від того, коли в них пишуть найталановитіші письменники: Андреєву, кажуть, платять по рублю за слово і самі наживають сотні тисяч. А українські видавництва від співробітництва найталановитіших письменників можуть дійти до банкротства!».

2010-го року вийшла книга Є. Чикаленко, В. Винниченко. Листування. 1902-1929 роки (вид-во «Темпора»). З неї ми дізнаємося про непрості взаємини двох українських діячів.

За спогадами і щоденниками Чикаленка дуже виразно простежується шлях Винниченка — особистості і політика. Шлях цей був далеко не простим і послідовним — арешти, втечі, нелегальне життя, вир революційної боротьби, політична слава, визнання, еміграція. Причина тому — не лише бурхлива, суперечлива вдача Винниченка, але й сама українська політика, нація тільки зводилася на власні ноги, «десятки мільйонів людей, які до того не знали, яке їхнє національне ім’я… раптом чудом якимсь «згадали», що вони члени одного великого колективу, сини одної матері, ім’я якої є Україна».

Ігор Шаров, державний діяч

Колаж: uchoose.info

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах пандемії та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net

Підписуйтеся на наш Телеграм