Соковите яблуко Михасі Коцюбинської

Михася, Аллочка, Людочка, Іванко, Надійка. Вони називали один одного зменшено-пестливо. З Опанасом Заливахою було складніше, але й тут дали собі раду. Алла Горська називала… Ах, як тільки Алла не називала його в листах. І Заливашенько і Незаплямоване Сонечко, і Закривавлене Серденько. Але зараз не буду про Горську і Заливаху.

Зараз про Михасю Коцюбинську. Не тільки тому, що народилась Михася 18 грудня (напередодні святого Миколая) і відійшла 7 січня. А може, й тому. Принаймні, саме тепер час її щільного тривання у моїй свідомості. Тому й приїхала “Новою поштою” з видавництва “Акта” її “Книга споминів”.

Це так дивно, коли у літньої жінки залишається схожість із дво чи трирічною дівчинкою. На світлині вираз обличчя дитинний і вольовий водночас. Це дало їй змогу справді по-вольовому пережити у 60-70 цілком не дитячі події в житті. Инколи з дитячою грайливістю. Наприклад, коли Михасю викликали на допит в КДБ і залишали на кілька годин наодинці у нестерпному вакуумі кадебешного кабінету, вона розгортала книжку й хрумтіла яблуком. Скажіть яка!

До речі, десь паралельно “ламали” Зеню Франко. онуку класика. Зеня все підписала. Ось, будь ласка дві долі – племінниця Михайла Коцюбинського та онука Івана Франка. А ціна? Думаєте після цього Зеня Франко зажила спокійно і щасливо? Та ні, не менш тривожно, аніж Михася. Та ще й з глибокою раною від відчуття провини. З відчуттям ще більшої несвободи.

А Михася зі своїм дражливим яблуком залишилася вільною. Як і багато любих моєму серцю шістдесятників. Як зокрема, і Світличний Іван. “Як ви ставитеся до стриптизу?”, – запитав серйозно, але з веселинкою в очах Світличний у спантеличеного і “футлярного” слідчого. “У вас тут гаряче, я зніму піджак”.

Уляна Глібчук

Світлина: Dt.ua