Цю війну почали не ми – важливо про це пам’ятати

Чесно – мене дивують повідомлення про “героїчні” затримання всіх цих чоловіків, які вдягаються на кордоні в жіночий одяг, залазять в бебі-бокси, підроблюють військові документи тощо. Ну спіймали. Щоби що? Посміятися, які вони недолугі й непатріоти, впаяти кілька років чи автомат. Ну ок, дуже смішно, ха-ха.

Але куди ж тоді поділася вся наша праведна боротьба із сексизмом?

Ну от є якісь такі чоловіки, які бояться. І вони цього не приховують. І намагаються втекти від війни. Щоб зберегти родини. Або те, що заробили. Або власне життя. Або просто не можуть контролювати емоції. Або з будь-яких інших причин – це не так важливо. Бо ж іще кілька тижнів тому ми всі були такі проґресивні, що переконували одне одного, як неґречно знецінювати страждання иншої людини. Комусь легко витерпіти й велике, а комусь не дано й мале, не можна порівнювати, розумно казали ми за чашкою кави. А тепер, виявляється, триндець настав усім таким правильним цінностям – бо як кави нема, то одним уже можна страждати, а иншим – ніззя. Іще й за статевою ознакою. Якийсь сексистський парадокс.

Чоловік, який заліз у бебі-бокс у баґажнику, а в цій же машині ще двоє його дітей… І мені от не смішно. Не треба нікого принижувати.

Цю війну почали не ми – важливо про це пам’ятати. І всі на ній жертви, хто більше, хто менше. І навіть герої. Ті, які гинуть. І ті, які бачать, як гинуть поруч. І ті, які змушені вбивати. І ті, які не герої. І ті, що бояться. І ті, що бояться до краю безумства.

І так, ця країна така ж їхня, незалежно від того, чи їм від 18 до 60, хочуть вони втекти чи ні – і навіть від того, що це комусь може і не подобатися.

Дмитро Кузьменко, дитячий письменник

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах війни та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net

Підписуйтеся на наш Телеграм