Німецький пацифізм – позбавити жертву можливостей чинити опір

Німецькі митці та інтелектуали не перестають розчаровувати, підписуючи відозви до німецького уряду не надавати Україні зброю.

Коли Кремль розв’язав проти України війну, жодний з цих підписантів не вийшов з плакатом: “Путіне, руки геть від України!”

З подивом побачив під одним таким листом 95-річного Мартина Вальзера, представника покоління Ґюнтера Ґрасса, не найостаннішу скрипку в німецькому письменстві. У Вальзера є новела Ein fliehendes Pferd, добре написана. Решта тугувато-нуднувате. Є в нього також скандальний роман “Смерть критика”, в якому він зводить порахунки з не менш скандальним (уже покійним) літературним критиком Марселем Райх-Раніцкі, який нищівно розкритикував один з романів Вальзера.

Підписанти вважають себе пацифістами. Я гадав, пацифізм – це проти загарбника, який вдирається у твій дім, вбиває, ґвалтує і нищить. Аж ні. Пацифізм цих добродіїв і добродійок – позбавити жертву можливостей чинити опір, за принципом: дайте загарбникові себе вбити, зґвалтувати, знищити.

Вельми дивне уявлення про мир, справедливість, людську гідність. М’яко кажучи. Може, саме тому в Німеччині часів нацизму були лише поодинокі люди, які чинили опір. Руху опору як такого практично не існувало. Як у сучасній путінській Росії. Кремль кидає в бій у Німеччині свої останні ресурси, буквально всі, бо Німеччина дедалі очевидніше вислизає з ролі, яку він їй відвів у своїй кривавій імперській забаві.

Тимофій Гаврилів, письменник

Світлина (BBC) ілюстративна