Треба заплатити, щоб виправити помилки й толерантність минулого

Не треба казати і писати, що мій Харків ватяний.

Що він руськомовний, і тому це все сталося.

Не кажіть так, бо це неправда.

Не треба казати й писати, що мій Харків «всьо». Мій Харків завжди боровся, завжди чинив опір.
І буде чинити до останнього ворожого подиху.

Протягом всієї історії свого існування.

Так було, так є і буде. Поки треба.

Мій Харків — це Україна.

Україна, яку я знаю і люблю. Яка виховала мене такою, якою ви мене знаєте.

І яка дала мені змогу виховати так своїх дітей.

В опорі та в любові.

Кожен мій побратим, кожна моя посестра по духу, все моє життя були ватрі десятка тих, хто намагався всидіти на двох стільцях одночасно, або готовий був здатися за першої ліпшої нагоди.

Але ми знову виявилася сильніші.

Як завше.

Це лише болючий момент великого початку.

Рестарт.

Треба заплатити, щоб виправити помилки й толерантність минулого.

Ми впораємося.

Мій батько, мої брати й сестри не марно відвойовують нині кожен сантиметр української землі.
Не смійте здаватися й опускати рук.

Не смійте сумніватися вголос і позбавляти надії тих, хто гризе зубами загарбників, щоб було де саджати квіти.

Ви не на фронті, як і я?

То будьте міцним тилом, для тих, хто там.

Не знецінюйте їхніх старань і жертв.

Будьте оплотом віри й підтримки.

Де б ви не були.

Я не вірю, бо я точно знаю: все не марно.

Всі наші шляхи, кожен крок, спроба, пошуки, кожне слово й кожна рішуча дія — це шлях до остаточної перемоги України.

Не вірте страхам. Не вірте зляканим. Вірте собі.

Повірте сьогодні мені, бо…
Я — ваша #СтраннаЖенщінаМарко, мрійниця та мисткиня.
Я можу собі Це дозволити. Дозвольте і ви.

І тих, хто поруч з вами й сумнівається — мовчки, але міцно обійміть.
А поговоримо про це вдома. Всі разом. В нашому Харкові.

Коли повернемося.

А це буде вже скоро.

Марко Терен, письменниця

Світлина: ДСНС України