…Наче нічого не було

Наташу Влащенко я вперше побачила, як вона брала інтервʼю у Дани Заюшкіної, солістки Вівʼєн Морт.
Наташа спитала:
– А ви откуда вобщє?
– З Києва, – сказала Дана.
– Ах вот так вот? – заціпило Наташу. – У вас просто манєра говоріть такая, я думала ви із Западной Украіни.

“Ах ти ж курка тупа”, – подумала я.

І з того часу всі рази, коли я стикалась із Наташою Влащенко, моє перше враження ні разу не змінилось, а тільки поглиблювалось. По роботі часом доводилось колупатись у гівні – як-от, дивитись ЗІК під Наташиним творчим керівництвом. Тому я чудово памʼятаю ефіри про Сороса, коронозаговор, внєшнєє управлєніє і нон-стоп облизування Мураєва.

А памʼятаєте, нам американська розвідка розповіла, що Мураєв мав бути новообраним ставлеником (а ми сміялись)? Це їхні реальні плани, як ми вже побачили, і якби їм все вдалось, Наташа була би вже речницею Мураєва.

Ми вже бачили одне перетворення – від бандерівки до речниці Януковича, а тут обставини склались так, що із ватниці, яку можна було демонструвати як зразок в палаті мір і ваг, Наташа Влащенко стала ледь не основним голосом на марафоні 24. Тому я не дивилась жодного їхнього ефіру, навіть у розпачливі перші дні.

Не те що б я не вірила у чудодійні прозріння, але Наташі є що розповісти про інформаційну підготовку до вторгнення і її власну участь у ній. Як і іншим її колегам, які так само беруть участь в ефірах України 24, наче нічого не було.

Євгенія Кузнєцова, літераторка

Мову автора збережено

Фото BBC