Нехай колись потім…

Андрій рвав, Маша заїкалась, Роман плакав і вибачався, що він п’ятикласник, но плаче. Так сьогодні наші діти на уроках чеської намагались справитись із новинами. То ми вирішили малювати на дошці фломастерами – вони це дуже люблять.

– Войну малювать? – спитав Макар. Він з Харкова.

І сам собі відповів, що не хоче. І намалював пса. Він на малюнку какав, бо не могли його вигуляти через обстріли. То ми йому домалювали портал в кращий світ, щоб міг виходити туди, коли хоче.

А вчителька іспанської, яка переймала сьогодні мій дивний учительський досвід (це тут така у них практика, що одна вчителька до другої на урок ходить). Так от ця вчителька іспанської Габріела попросила зробити курс української для викладачів. Щоб могти говорити з українськими дітьми.

Ну і дрінкнуть звала. Сразу після уроків. Но я не пішла. Нехай колись потім.

Наталя Шамрай, викладач, журналістка

Фото ілюстративне

Мову ориґіналу збережено