Електроенергія та справедливість

З’ясувалося, що я вже не просто стерво, а те саме стерво, якій не вирубають світло. Ну майже. У нашому комплексі – три будинки і пощастило саме моєму.

І ось, дійшли до мене легенди про знаменитий срач у чатіку і як сусіди обурюються несправедливістю. Бо вони сидять у темряві, а ми – у Лас-Вегасі, шо аж до Білорусі видно. От, думаю, суки. Чогось раніше не заздрили нам і не писали: «О, а чого це їм усі снаряди поприлітали, а нам – жодного?!»

Заходжу в чатик, а там з обурених – аж одна, до якої потім доєдналося максимум двоє-троє не таких радикальних. Вона писала, шо треба наш будинок теж відключити. Але потім з‘ясувала, що у нас в підвалі – насос, який качає воду усім і якщо у нас не буде світла, то у всіх не буде води. Але ця женщіна не здалася і почала з‘ясовувати, як так зробить, щоб у квартирах світло вирубили, але насоси щоб працювали.

Але головне – не це. Головне, що вона мала вигляд абсолютно маргінальної людини. Її майже ніхто не підтримав. Навпаки, сусіди почали офігівати з її слів і робити зауваження. З нашого будинку почали писати, що раді запросити інших до себе, зарядити гаджети, попрати чи підігріти води.

Ну, тобто, адекватних і хороших (наскільки люди взагалі можуть бути хорошими😃) таки більше. Не чекала такого повороту.

Лєна Чиченіна, журналістка

Мову ориґіналу збережено