Народу подобаються несистемні керманичі

Не є великим симпатиком Віталія Портникова. Його діяльність, зізнаюся, не відстежую. Хоча, так сталося, що ми тривалий час ішли паралельними курсами. Спочатку – в декількох газетах, потім – на радіостанції.

Але не слухати-не чути Портнікова сьогодні практично неможливо. Його в ефірі багато, я б сказав – дуже багато. Можливо, це заслужено й корелюється з його рейтингом.

Портников гіпнотизує аудиторію нестримним потоком слів, іміджем людини, яка знає відповіді на всі запитання. Для закріплення ефекту він за будь-якого приводу не забуває повторювати мантру: я ж це неодноразово передбачав! Відверто кажучи, коли людина дуже багато говорить і коментує все й завжди, неодмінно знайдуться слова, які збігатимуться з нинішньою ситуацію. Це відомий трюк. Його так само вміло використовує Дмитро Гордон. Він теж вміє закохати в себе аудиторію. Щоправда, амплуа у двох медіагуру дещо різні, отже – й характер шанувальників.

Коли слухаю Портникова, уява малює образ сучасного Троцького – енергійний, багатослівний, начитаний. Його пам’ять буквально набита різноманітними фактами. Людина, схоже, непогано знається на історії, відстежує новинну стрічку й події міжнародної політики. Всім цим він невпинно бомбардує слухача. Аудиторія надзвичайно широка, зароблена багаторічною працею фрілансера у співробітництві із масою медіа, тривалою роллю першої скрипки на «Еспресо ТБ», участю у нескінченних ефірах різних каналів.

Професійні здібності колеги оцінювати не стану, політика – не моя тема. Його виступи мені нагадують проповіді: жодного сумніву у своїй правоті, відсутність потреби у співрозмовнику, навіть у запитаннях. Слід просто слухати й благоговіти.

Сьогодні Портников здолав черговий щабель популярності, ставши лауреатом «Шевченківської премії». Ця новина вчергове посилила моє припущення: Портников – потенційний кандидат у президенти України. Щоправда, Вікіпедія мовчить про його громадянство й останні 10 років проживання в Україні, але підозрюю, що із цим усе гаразд.

Я не впевнений, що на Портникова зроблено остаточну ставку – тут багато залежить від політичного моменту, ситуації після завершення війни й настроїв у суспільстві. Але ж учасників кастингу готують заздалегідь.

Чи це гідна кандидатура? Хтозна… Троцький теж був майстром слова. Але коли справа дійшла до вирішальної боротьби за демократію з неуком й бандитом Джугашвілі, Троцький в кампанії апаратників Зінов’єва й Камєнєва розгромно програв цю битву. Організатор і тактик з Троцького виявився ніякий. Чи має Портников ці здібності, необхідні для керівника-державника – невідомо. В нього не було шансу їх продемонструвати. Втім, у нас були президенти з повністю атрофованими здібностями бійців-апаратників…

Як на мене, в період післявоєнного відновлення країни потрібний президент-господарник, який знається на економіці. Отут у Портникова за моїм рейтингом – нуль, що не дивно для гуманітарія. Напевно, він це знає, тому не часто згадує за економіку, а коли згадує – то краще б цього не робив. Але кого це хвилює? Є популярний публіцист, який не лізе за словом у кишеню, а економістів йому знайдуть.

Уявімо на хвилинку: Портников – президент, прем’єр – Найєм, Шабунін – генпрокурор, Лещенко – міністр інфраструктури. Чому б ні: розкручені, балакучі, мають досвід перебування в міністерствах й наглядових радах, непримиренні борці з корупцією, не люблять олігархів. Прогресивна команда, народу подобаються несистемні керманичі. Врешті-решт партнерам потрібні контрольовані чиновники в країні, в яку вгачена сила-силенна мільярдів, й після війни слід захищати інтереси західних компаній, які візьмуться вливати інвестиції у відновлення України…

Олег Єльцов, журналіст