Сьогодні святкує день народження український перекладач, фізик і дипломат

Cьогодні уродини знаного українського перекладача Івана Петровича Дзюба (16 березня 1934 р.), в інтерпретації якого українцям стала доступною в рідній мові японська класика і її шедевр — «Повість про Ґендзі» Мурасакі Сікібу.

Іван Дзюб – український фізик-теоретик, перекладач, дипломат. Був науковим співпрацівником Інституту фізики АН УРСР (1960—1966) та Інституту теоретичної фізики АН України (1966—1992). Автор наукових досліджень у галузі фізики напівпровідників і фізики твердого тіла. До кола його наукових зацікавлень входять теорія ефекту Мессбауера на домішкових ядрах; поглинання світла домішковими атомами та екситонами; розсіяння повільних нейтронів у газах, рідинах та неідеальних кристалах; дослідження спінових хвиль в ідеальних і змішаних магнітних кристалах; магнітні солітони; магнітний механізм високотемпературної надпровідності.

В 1992—1996 роках був першим головою Вищої атестаційної комісії України.

Працював радником з науки та освіти в Посольстві України в Японії (2001—2003).

У художньому перекладі дебютував повістями кубинської письменниці Флори Басульто «Дівчинка під трьома прапорами» (1965, видавництво «Веселка») та італійського письменника Джанні Родарі «Хай живе Сапонія!». Пізніше переклав з італійської ще казкову повість «Планета Новорічних Ялинок» і цикл «Казки по телефону» Джанні Родарі, твори Еліо Вітторіні.

1967 року він опублікував у «Всесвіті» (№ 8) переклад оповідання Ое Кендзабуро «Звір». Це був один з перших у Радянському Союзі перекладів майбутнього нобелівського лавреата.

Після цього починається довгий період перекладів з японської: оповідання Акутаґави Рюноске (21 березня 1969 «Мандарини» у «Літературній Україні», потім три твори у «Всесвіті», № 7 за 1970 рік та окремим виданням у той-таки серії «Зарубіжна новела», а в 2000-і роки — ще дві збірки у львівському видавництві «Піраміда»); романи Абе Кобо «Спалена карта» (1969), «Людина-коробка» («Всесвіт», 1975, № 6), «Жінка в пісках» (1988), «Чуже обличчя» (1988) і його ж оповідання «Прірва часу» («Всесвіт», 1980, № 6); роман Нацуме Сосекі «Ваш покірний слуга кіт» (1973, в серії «Зарубіжна сатира та гумор»); збірка повістей та оповідань Кавабати Ясунарі «Країна снігу» (1976; «Танцівниця з Ідзу» та «Подяка» попередньо друкувалися у «Всесвіті», 1971, № 8) і його ж романи «Стугін гори», «Давня столиця» й «Танцівниці» (2007); дитяча книжка (цикл оповідань) Саотоме Кацумото «Клятва»; роман Кіта Моріо «Родина Ніре», роман Фукунаґи Такехіко «Острів смерті» («Всесвіт», 1983, № 11, 12); збірка японських народних казок (1986); романи Муракамі Харукі «Погоня за вівцею» (2004), «Танцюй, танцюй, танцюй» (2006), «Хроніка заводного птаха» (2009), «1Q84» (2009)(том 1), «1Q84» (2010)(том 2), «1Q84» (2011)(том 3), роман Хісакі Мацуури «Півострів» (2009).

Іван Дзюб – унікальна особистість сучасної України.

Донька Івана Дзюба богемістка Ольга Перебийніс згадує таке: «…Доленосним для нього (для І. Дзюба. – Ред.) в обнадійливо-тривожні шістдесяті стало знайомство з японським есперантистом Кей Курісу, який перекладав на японську Коцюбинського, Чапека, Гашека, поширював правду про події Празької весни. Його Іван Дзюб називає своїм Сенсеєм у вивченні японської. Саме від нього тато отримав збірку оповідань сучасних японських письменників й такі рідкісні на той час словники, й саме він надихнув молодого перекладача вивчати японську. Це звучить неймовірно, але вивчив він цю мову самостійно, за допомогою підручників і практично без спілкування з «живими» японцями».

Онлайн-газета “ПолітАрена”