Переживання дійсности як Одкровення

Одним теплим днем, наприкінці ХVIII століття, німецький філософ і письменник з Дюссельдорфу – Фрідріх Генріх Якобі пише листа кенігсберзькому філософу Йогану Георгу Гаману, в якому жаліється, що філософія раптово відкрилися йому як «жахлива і страхітлива діра», як темна безодня.

Якобі має недовіру до здібностей розуму, щоб зрозуміти конкретну реальність дійсного світу у всій його повноті і по причині того ж розуму й відчуття, волі, природи та благодаті. Він вважає, що розум має всі ознаки, щоб бути тоталітарним, і тому суб’єкт боїться, в колі своїх рефлексій, витрачати себе та іншого, але головний Інший – це Бог.
«Тоталітарний розум» розриває контакти з Богом і реальним світом. Надіючись на «інтуїтивне сприйняття» чистої віри, Якобі прагне прийти до того, що він називає – визначеність по відношенню до Бога. Це нібито стрибок з філософії до релігії. Але тут такий теологічно-філософський коктейль, що я коментувати не беруся.

Отже, декілька разів Якобі писав Гаману та просив підтримки і поради. І щоб заспокоїти Якобі з його жахом перед «метафізикою відсутності», Гаман пропонує цікаве рішення – власний проект – «філософія Книги», в якій суб’єкт і об’єкт, розум і відчуття творять щось єдине у суміші: «Літера» і «Дух».

Як вважають, як і сам Гаман, Христос являється: тим Словом, тим Логосом, тим предикатом, завдяки якому Бог є Автор, який дає ключі (або натякає) до розуміння трьох важливих своїх Книг. «Бог – письменник!» — так починає писати філософ Гаман, (див. «Про тлумачення Святого Письма», т.І).

Далі він міркує, якщо Бог-письменник приходить до людини в образі трьох структур: Книга природи, Книга історії і Святого Письма, розуміння цих Книг можливо тільки, якщо присутнє екзистенційне значення, переживання дійсності як Одкровення.

Гаман обирає філологію в якості базової науки всіх наук, бо якщо Бог є «Автор» головних «текстів» життя, то вміння почути і зрозуміти мову цих текстів є основною метою, або, зазначу, – істинне пізнання.

До речі, Гаман себе називав «philologus crusis», його схильність до філології мають пряме відношення до аспектів «філософії Книги», а вона поділяється на: автор, читач і розуміння.. а це на пряму стосується істинності Книги, тут і герменевтика Гамана!

«Я забув всі книги, я соромився того, що колись порівнював їх з Книгою Бога, що іноді навіть хотів читати іншу, ніж її».

Він читав Старий Завіт, він впізнав там свій гріх та визнав свою вину по відношенню до Бога та «іншого». «Я читав свою власну біографію». Цікава річ, бо такий підхід можна пізнати й в Еко: читач споглядає себе переміщеним в біблійну історію. Суб’єктом тлумачення виходить не людина, а Автор Писання.

Для Гамана Бог – це Автор текста, оскільки Його «мовлення» в Одкровенні стає текстом, то цьому тексту випадає доля всіх текстів. Як у Рікера – «автономне буття тексту» по відношенню до інтенції автора.

Далі цікаві моменти, але продовжу власне дослідження, і незабаром напишу інший допис! В контексті міркувань Гамана про свій проект «філософія Книги», а сьогодні в нас День Книги, складається з трьох «філософій»:

1. Філософія Автора
2. Філософія Читача
3. Філософія взаємного буття Автора і Читача в колі Книги!

Як вважають Арендт, Дельоз і Гваттарі, Бодрійяр, Фуко, Данцінг, що особливий термін – «Смерть Книги», або перетворення Книги в симулякр, може підтвердити діагноз, не тільки вищезазначених філософів, а й інших про перевтілення світу культури в мерехтіння «гібридно-цитатних руїн». Необхідна освітньо-реанімаційні зусилля і філософія дії по спасінню!

Андрій Кулик