Сьогодні почався мій другий рік на війні

Сьогодні почався мій другий рік на війні. За цей час я обріс речами, досвідом, новими друзями, старими уже минулими звичками, травмами, вміннями і купою всього ще.

Я став розмовляти суржиком і матюкатися через слово, бо суміш української, російської та матюків – це найпопулярніша мова в нашому підрозділі.

Я знову почав додавати в їжу багато майонезу.

Я так і не звик до найпопулярнішої гидоти серед напоїв – розчинної кави. Натомість до заварної я знову став додавати три ложки цукру, а не одну, як мені вже кілька років смакувало на гражданці.

Я почав курити. Причому, не просто курити, а шукати свої улюблені смаки серед дорогих цигарок. Маю вже два фаворита.
Я отримав американський диплом з військової спеціальності, але покажу його тільки після війни.

Я зрозумів, що вологими салфетками і милом можна чудово навести гігієну в деяких місцях, коли нема можливості прийняти душ.

Я став постійно вживати слово “пiдarи” і жодного разу не задумуюся над тим, що воно може бути образливим для людини нетрадиційної орієнтації. Бо я вже давно не асоціюю це слово з геями.

Я зрозумів приказку про три пори року: “болото”, “болото засохло” і “болото замерзло”.

Сьогодні почався мій другий рік на війні. За цей час я постарів, набув зморщок, додаткових кілограмів, трохи розуму, трохи дурості і багато злості. Я позбавився ілюзій, з якими прийшов, буцімто війна закінчиться за 4-5 місяців. Тепер я розумію, що ця погода надовго. Цікаво, скільки ще років у мене попереду.

Сьогодні почався мій другий рік на війні. Це не рахуючи той перший, ще за часів АТО. Я розумію, завдяки чому ми маємо шанси на перемогу. Перемогу, яка варта всього цього.

Тому, що нами рухає любов.

Назар Розлуцький, історик

Світлина ілюстративна