Україна нарешті визнала рашизм, як фашистську ідеологію
Сьогодні Верховна Рада ухвалила постанову “Про використання політичним режимом Російської Федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких”, таким чином поняття рашизм стало частиною українського законодавства.
Депутати зібрали в офіційному документі визначення та характеристики нинішньої російської влади, які озвучували як в Україні, так і намагались науково пояснити такі західні історики, публіцисти та культурологи як Тімоті Снайдер, Енн Еплбаум та Марк Липовецький. Зійшлися на тому, що рашизм – це сучасний “російський фашизм”.
Українські парламентарі пояснюють, що це дозволить сформувати єдиний підхід міжнародних інституцій до російської політики, яка стала підґрунтям невиправданої збройної агресії проти України, а у майбутньому це має допомогти притягнути до реальної відповідальності керівництво Росії.
У поясненні до постанови ознаками ідеології “рашизму” радять вважати масове та систематичне порушення прав людини як всередині Російської Федерації, так і на окупованих територіях України. А також переслідування громадян за найменші прояви інакодумства, які в сучасній Російській Федерації трактуються виключно як зрада “національних інтересів”.
Другою базовою ознакою режиму Путіна є, за твердженнями депутатів, покладання ідей “руського націоналізму” в основу державної ідеології. Це призводить до самозвеличування Росії та росіян за рахунок насильницького пригнічення, заперечення права на самовизначення, або взагалі – права на існування інших народів. І головне, йдеться у поясненні до постанови, що ці ідеї зараз агресивно насаджуються на окупованих територіях України та супроводжуються забороною всього українського.
Основою “рашизму” і її витоком депутати вважають державну ідеологію російського націоналізму, яка більше відома як концепція “русского мира”.
Ще серед важливих ознак ідеології рашизму Україна визначила культ сили та мілітаризм, а також культ особи Путіна. Окремо вказали, що ознакою рашизму є використання для експансії Москви Російської православної церкви.
У силовому вимірі до ознак рашизму зарахували порушення визнаних кордонів інших держав, створення у інших країнах незаконних збройних формувань та сепаратистських рухів. У воєнному плані рашизм передбачає застосування заборонених методів ведення війни та системне вчинення воєнних злочинів та масових вбивств, страт, катувань і депортацій.
“Розуміємо рашизм як новий різновид тоталітарної ідеології та практики, який лежить в основі режиму, що сформувався у Російській Федерації під керівництвом президента В. Путіна, та ґрунтується на традиціях російського шовінізму й імперіалізму, практиках комуністичного режиму СРСР та націонал-соціалізму”, – йдеться в офіційній заяві, яку розішлють іноземним партнерам.
Верховна Рада у заяві робить висновок, що розв’язана проти України війна є прямим наслідком політики режиму “рашизму”. Тому депутати засудили рашизм як ідеологію і практику, а також закликали це зробити усі інші країни та міжнародні організації.
Проте перед ухваленням у постанову все ж внесли суттєву зміну – рашизмом вирішили називати не сам політичний режим Росії, а ідеологію, яку використовує влада РФ.
Так кореспондент ВВС Святослав Хоменко, ціллю українських законодавців вважає ситуацію, у якій слово “рашизм” міцно і надійно увійде до політичного, публіцистичного та культурного вжитку у різних мовах світу, щоб зайвий раз показати людям, що Росія насправді активно використовує практики фашистського режиму, який на словах засуджує.
У розмові з ВВС авторка і натхненниця постанови про рашизм Вікторія Подгорна цитувала Стівена Кінга: “Якщо ви не даєте злу визначення, ви не можете його перемогти”. І, каже вона, – це головний аргумент на користь того, навіщо було узаконювати і давати детальне визначення поняттю рашизм.
Відомо, що кілька статей щодо рашизму опублікував відомий американський історик Тімоті Снайдер. Саме він сприяв активному вжитку цього поняття на Заході.
“Фашисти, які називають інших “фашистами”, – це фашизм, доведений до своєї нелогічної крайності як культ безумства. Це крайня точка спотворення реальності через розпалювання ненависті, де пропаганда є чистою вимогою… Я назвав це “шизофашизмом”. Але в українців є більш елегантне формулювання. Вони називають це “рашизмом”, – писав Тімоті Снайдер у колонці для New York Times навесні 2022 року.
“Нове слово “рашизм” – дієва концептуалізація світогляду Путіна. Значно раніше від західних аналітиків українці помітили схиляння росіян до фашизму за останнє десятиліття”, – пояснив історик в іншій статті.
Тімоті Снайдер відзначав, що поки на Заході сперечалися про те, кого саме із сучасних політиків і партій можна порівняти з “фашистами”, там проґавили “головний випадок відродження фашизму, яким є путінський режим у Російській Федерації”. Або ж “рашизм”.
Інша американська публіцистка та історикиня Енн Епплбаум, авторка книг “Гулаг” та “Червоний голод: сталінська війна проти України” також наголошує, що терміну “фашизм” недостатньо для того, щоб описати нинішній режим і його методи в Росії.
“Мені не подобається термін фашизм у російському контексті. Лише з однієї причини: бо він нагадує більшості людей у світі про Голокост і масове вбивство євреїв. Це відвертає увагу. Слово “рашизм” тут доречніше, бо воно вказує, що маємо справу з особливою російською версією ідеології винищення – і відтак цей термін конкретніший і корисніший”, – говорить вона у розмові з BBC News Україна.
За її словами, “рашизм” є формою колоніалізму або ж “гіперімперіалізму” сучасної Росії.
Окрім політичного й релігійного бекграунду “рашизм” має ще й культурний вимір, який розвивався у тих самих 1990-х, вважає американсько-російський літературознавець і критик Марк Липовецький. Він пропонує вважати “рашизм” і культурним феноменом.
“Десь із середини 2000-х [в Росії] отримує авторитетну підтримку тенденція до порядку, ідея порядку виходить на перший план. І одразу створюється демонізація 90-х років як “лихих девяностых”. Але сама концепція порядку… інтерпретувалася у глобальних термінах: от є Європа й Америка, які “розламують” світовий порядок, і є Росія, яка змушена, так би мовити, майже трагічно цей світовий порядок “охороняти”, – пояснював Марк Липовецький.
На його думку, “рашизм” є своєрідним “постмодернізмом по-російськи”.
“Рашизм” виникає тоді, коли російська “ідеологія порядку” переходить в агресивну імперську фазу. Коли вона стає тим, що нав’язується світу: “час навести порядок у світі”, – дає свою оцінку Марк Липовецький.
