Притьмом налетів ураган

Якби в мене був літературний талант, я б сьогодні написала оповідання. Була б там обов’язково глава про малюка та ураган.

Щось таке, наприклад.

Це було спекотне київське літо на одному з лівобережних масивів.

Ніщо не віщувало, але раптом налетів ураган. Валилися дерева, від пилу було темно, як в ночі… І серед всього цього безладу батьки дітей, що гралися на дитячому майданчику, з’ясували, що малюки зникли!

Батьки в істериці бігали, кричали гучніше бурі… Марно. Дітлахів не було ні у дворі, ні на прилеглих вулицях.
Через години дві ураган припинився. Вийшло сонечко, і дорослі, вже в передінфарктному стані, зібралися дзвонити до тоді ще міліції. Але раптом розчинилися двері дитячої поліклініки, що стояла у дворі, і з неї на вулицю вискочила юрба дітлахів. Дивлячись на батьків, в яких на кілька секунду відібрало мову, один з хлопчиків, ще явно дошкільного віку, запитав: “А що ви тут робите? Був ураган, на вулиці було небезпечно, ми от ховалися в поліклініці. А чому ви бігали по вулиці???”.

Шоковані дорослі, всі в пилюці та бруді, який носив ураган, лише розвели руками. Діти виявилися мудрими і розсудливими! А батьки їх явно недооцінювали.

Мудрого та розсудливого малюка, що прочитав дорослим лекцію, звали Астік. Його майже рік тому вбили росіяни.

А сьогодні російські військові зруйнували поліклініку, де він багато років тому ховався від урагану. У дворі, де він жив кілька років, де пішов до садочку…

Таки колись я напишу щось художньо-літературне. От правда краще, ніж Стівен Кінг у своїх “Лангольєрах”, про знищення світу монстрами, написати буде важкувато.

Наталя Іщенко

Фото з Facebook авторки