Сірі бджоли не гудуть…

Завжди поважав Андрія Куркова за те, що на міжнародних майданчиках він говорить багато правильних і банальних речей про Україну.

У травні ми (я, Цілик і Чапай) відмовилися брати участь у фестивалі в НЙ, який проводили прекрасні люди з ПЕН Америка, саме через подію, в якій паралельно в рамках фестивалю брали участь Маша Гессен й інші хороші руські (російський контекст, жертви тоталітаризму, оця вся болотна муть). Була домовленість, що ми приїжджаємо на фестиваль лише за умови відсутності там представників росії. Вже пізніше організатори забули про надані нам на старті гарантії, що на фестивалі не буде російських учасників, незалежно від їхніх поглядів. Ми не змовчали. Для багатьох наш демарш став поперек горла. Як результат – скасування події Гессен, їх вихід з ПЕН Америка, купа маніпулятивних статей у провідних журналах і газетах США and so on.

Тоді наша позиція була такою. Вона була для нас важливою. Вона була непохитною. І Андрій Курков не міг не знати про цей скандал. Знав, звісно. І навряд чи забув. Але це не заважає йому зараз сісти за один стіл з Гессен. Напевно він розповідатиме багато правильних і банальних речей про Україну. Напевно навіть це принесе якусь користь. Але все це трохи смердітиме російським контекстом і болотною муттю. Можливо, є якісь сподівання на те, що Етвуд, яка сидітиме за тим самим столом, дещо нейтралізує той сморід, але не певен. Просто відтепер все, що говоритиме Андрій Юрійович з міжнародних майданчиків, видаватиметься мені нечесним і неправильним.

І отака маленька маніпуляція від мене. Після того нью-йоркського фестивалю я одразу поїхав здихати в Бахмут. Добре, що не здох.

Курков поїде на інші важливі та великі майданчики, дискутуватиме про глобальне, забуваючи про те, що деталі часом важливіші. З них складається людина і мислитель. Але що вже… сірі бджоли не гудуть.

Пане Андрію, я просто не можу не висловитися. Не задля шакалячого експресу (не мій шлях), просто промовчати – проковтнути. Так, обурює і наповнює люттю.

Артем Чех, письменник