Диктант – тест на єдність?

Нарешті корпоративна етика (і тематична) зникли і можу говорити. А нелюбов до диктанту/ів лишилась…

Колись хтось пишався, що в Україні саме ця форма стала такою популярною. І справді, ні в Польщі, ні в Чехії контрольна перевірка знань як “єдність” ще й оформлена у мові не злетіли. І я підозрюю чому…

Довкола підколоніальної мови багато насаджених колонізатором упереджень. Одне із них про “правильність” мови, обраність тих, хто знає наголос у слові “йогурт”. Бо саме знання ексклюзивних “питань на засипку” вивищує тебе, робить особливим. А перевірка стає нагородою.

Але який стосунок це вміння поставити кому чи написати е/и в ненаголошеному складі має до говоріння, єдності чи, простибоже, любові до мови? Диктант – тест на єдність? Зно єдності. Скажіть це студентам, яких “єднають” зараз викладачі цілу пару, на які відсотки зросла любов до мови?
Як складні випадки, якими натаскують учнів перед зно, демонструють їхню цілісну картину і розуміння мови? Чому російські бомби стали якісним переломом для багатьох (не всіх, звісно) перейти на українську? Також, вважайте, національна єдність. Ашож.

Я знаю людей, які помиляються, але говорять і.. люблять складну українську. І не пишуть диктанти від слова “взагалі. І знаю тих, хто не говорить українською, але пише диктант. Розмаїття навіть тут це прекрасно. Бо свобода! Індивідуальність та власний почерк мені миліші))

Я теж не пишу)))

Ярина Скуратівська, журналістка

Фото ілюстративне