Найкраще угорцям велося в Австро-Угорщині…

На відміну від сусідів по колишньому соцтабору, Угорщина в 90-х заціпеніла. Вона мовби опинилася поза простором і часом. Угорці загалом почуваються трохи поза простором і часом. Звідси специфіка їхньої літератури, культури, особливо кінематографа. Популярними в Угорщині можуть бути зовсім не ті письменники, які популярні на своїх батьківщинах.

Схоже, найкраще угорцям велося в Австро-Угорщині, принаймні угорській шляхті. На відміну від української, яка ставала польською, а згодом російською, угорська шляхта завше була угорською.

Угорці дуже помічні і здатні перейнятись твоєю халепою. Назву два епізоди – один з дев’ятдесятих, другий з двотисячних. Я повертався з Відня, і провідник українського вагона відмовився брати мене, незважаючи на мій квиток. Він посадив у вагон групу без квитків. Отаке було українське в ті часи свавілля. До відправлення залишалося небагато часу, і мені не спало на гадку нічого оригінальнішого, як звернутися до касирки.

Перейнявшись моєю ситуацією, касирка замкнула касу і пішла зі мною до вагона. Вона правувалася з провідником кепською російською, поміж тим, очевидно, лаючись угорською, якої я, на жаль (утім, в тій ситуації радше на щастя) не розумів. Мій угорський лексикон обмежений, і лайки в ньому зовсім немає. Щойно коли касирка пригрозила, що поїзд не вирушить, провідник схаменувся і пустив мене у вагон.

Другий випадок був першим рейсом українського поїзда сполученням Київ-Відень-Київ. Ми вирушили з Відня, проте ледве доїхали до Будапешта. Угорські поїзди їздять швидко, гальмують різко. Українські вагони до такого зовсім не пристосовані. Поїзд забрали на ремонт, а нас розмістили, хоч і не в готелі, але у віп-залі східного вокзалу, забезпечивши холодними перекусками і гарячими напоями. То була горе-подорож. У львів поїзд прибув на добу пізніше, а на вокзалі вже чатували телекамери плюсів. Їх не цікавили люди. Їх цікавив гайп – то була файна нагода пройтися по Порошенку і його уряді. Саме тому я відмовився від коментаря. За інших обставин я б його охоче дав.

З летаргії Угорщина почала прокидатися після приєднання до ЄС у травні дві тисячі четвертого року. Мов з рогу достатку, посипалися кошти, і можна було побачити, що угорці не втратили стиль. Оспалі містечка почали оживати архітектурно й у людському плані. але мають угорці Орбана. Їм його ніхто не обирає – вони самі обирають його. Орбан – молодший, майже цнотливий партнер у клубі кривавих диктаторів. Орбан задивляється на Москву і Мінськ, особливо на Москву, де дешевий газ, за який у підсумку неодмінно доведеться дорого розплачуватися. Дарма що годує Орбана Брюссель. І це ж треба: Орбан – колишній дисидент, щоправда, архінаціоналістичного штибу.

Тимофій Гаврилів, літератор

Фото ілюстративне