Українські інституції мають дуже мало впливу

По дорозі в Німеччину зазирнув до двох польських книгарень, на краківському вокзалі і в аеропорту. Книжки про Україну та війну з Росією як язиком злизало. Ну, думаю, розкупили, теж незле.

У Мюнхені в одній найбільших німецьких книгарень Hugendubel переконався, що це, на жаль, не так. Тобто, може й розкупили, але нових не виставили. Прибрали (принаймні в центральній книгарні мережі, на Марієнпляц) і скромний окремий стендик української літератури нім. і укр. мовами, який так приємно було бачити минулим літом і ще довго потім. У розділі Nonfiction – лише остання книжка Сергія Плохія “Російсько-українська війна: Повернення історії” (Der Angriff – “Навала” – у нім. перекладі), і слава Богу, що вона, а не щось інше; при цьому на російсько-путінську тематику видань значно більше, хоча й теж не так багато, як рік тому.

Ні, купити/виписати можна більше – достатньо набрати Hugendubel ukrainische Bücher; але ці книжки десь “у запасниках” і не перед очима в покупця. Можливо, щось було і на полицях у німецькомовній “художці”, але не на стендах найбільш популярних книжок, а ось в “інтернаціональному” (=англомовному) відділі лежала цікава графічна повість нім. письменниці Нори Круґ “Щоденники війни” (Nora Krug. The Diaries of War, 2023). На передньому клапані супера, до речі, розгорнутий відгук-анотація Іґорта (Igort), італ. автора популярних графічних романів “Український зошит” та “Російський зошит ” (Berichte aus der Ukraine, Berichte aus Russland), а передмову до книжки Круґ написав Тимоті Снайдер. “Щоденники” ведуть паралельно двоє молодих громадян України й Росії (а як же інакше); певне уявлення про книжку можна скласти на Goodreads, де наведено перші 10 чи 20 сторінок. Скажу тільки, що графічний роман, очевидно, набуває дедалі більшої популярности, бо, можливо, наявні твори традиційної художньої літератури не в змозі передати словами реалії (особливості, крайнощі) сьогоднішнього життя, зокрема війни, зокрема війни в Україні.

І ще дещо сумніше й загальніше: у тому, що сплеск інтересу до України спаде, можна було не сумніватися від початку – це природно; погано те, що українські інституції, як можна виснувати з кількости й асортименту видань українських авторів у німецьких книгарнях – спостерігаю за цим уже більше року – мають дуже мало впливу, якщо взагалі, на те, як представлена Україна в одній з найважливіших для себе країн в найважливіший момент своєї історії. І це прикро, meine Damen und Herren.

Сергій Сингаївський, письменник