І Москва, і Київ змагаються за відновлення наступальної бойової потужности

За час війни чисельність українських військ збільшилася в п’ять разів, а кількість підготовлених штабних офіцерів не зросла. На театрі бойових дій, де українські офіцери мають синхронізувати широко розосереджені маневри з артилерійським вогнем, польотами безпілотників та ефектами радіоелектронної боротьби, нестача польових офіцерів означає нездатність зшивати воєдино великомасштабні операції.

Під час наступу 2023 року українські операції велися переважно парами рот під безпосереднім керівництвом недоукомплектованого командного пункту бригади, вважає старший науковий співробітник британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Вотлінґ. У результаті, хоча українські солдати часто досягали успіху в захопленні ворожих позицій, вони рідко могли використати зроблені ними проломи або швидко закріпити свої здобутки. Замість цього їм доводилося зупинятися і планувати, даючи російським військам час на перезавантаження. Якщо українські військові не зможуть розширити масштаби своїх операцій, цей досвід ризикує повторитися. Однак для проведення належної підготовки потрібен час.

У липні 2022 року Велика Британія разом з иншими українськими партнерами започаткувала операцію “Інтерфлекс” для підготовки українських військ. На той час Україна відчайдушно потребувала більшої кількості підрозділів для утримання оборонних позицій, тому “Інтерфлекс” визначив п’ятитижневу програму підготовки, надаючи пріоритет навичкам, життєво важливим для оборонних операцій. Цей п’ятитижневий режим досі існує, але місія докорінно змінилася.

Під час Другої світової війни британські військові вважали 22 тижні мінімально необхідним часом для підготовки солдата до піхотного бою. Після цього початкового періоду солдати призначалися до підрозділів і брали участь у колективних тренуваннях у батальйонах. Ще до травня 2023 року було очевидно, що українські війська недостатньо підготовлені до наступальних операцій і ледве встигли навчитися користуватися новою технікою. Але в міру того, як рашистські війська зміцнювали свої оборонні позиції, з наступом не можна було зволікати.

Після провалу наступальних операцій у 2023 році як з боку України, так і з боку Московії, формується наратив про те, що війна в Україні зайшла в глухий кут. Сприйняття невизначеного, але статичного конфлікту викликає відчуття втоми в столицях партнерів України: якщо жодна зі сторін, ймовірно, не досягне суттєвого прогресу, статус-кво видається стабільним і не потребує нагальної політичної уваги.

Однак таке уявлення про патову ситуацію є глибоко хибним. І Москва, і Київ змагаються за відновлення наступальної бойової потужности. У конфлікті такого масштабу цей процес займе багато часу. Хоча перша половина 2024 року може принести мало змін у контролі над українською територією, матеріальна база, підготовка особового складу та втрати, яких зазнає кожна зі сторін протягом наступних кількох місяців, визначатимуть довгострокову траєкторію конфлікту.

Захід фактично стоїть зараз перед вирішальним вибором: підтримати Україну, щоб її лідери могли захистити свою територію і підготуватися до наступу 2025 року, або поступитися безповоротною перевагою Московії.

Світлина Сухопутних військ ЗС України