Заборонити англійську нашим урядовцям

Заборонити англійську нашим урядовцям в офіційному спілкуванні (майже петиція)…

Хай що кажуть, а зовнішня політика – це не шоу-бізнес. На сьогодні накопичилося вже достатньо прикладів ситуацій, після яких законодавчі збори України мали б заборонити нашим керманичам хизуватися своєю новопридбаною “англійською” під час переговорів та інтерв’ю. І мені байдуже на вимову і презент перфект. Не в тім річ.

Як знає будь-яка самокритична людина, що тільки починає говорити нерідною мовою, при спробах висловити достатньо складну думку вона (ця людина) вдається переважно до завчених кліше, кількість яких у неї поки що обмежена. Внаслідок чого 1) говорить не зовсім(або зовсім не) те, що думала й хотіла б; 2) захоплюється слуханням себе і своїх ніби гарних кліше і відкриває набагато більше, ніж збиралася.

За правильного вибору перекладача і правильної взаємодії з ним (короткі речення і пасажі, наприклад) ризик того, що тебе перекладуть “не так” (як вони бояться цього!), мінімальний. Але ще важливіше те, що ти не несеш на цілий світ зайвого. Коли переклад послідовний, а не синхронний (і, частково, навіть коли синхронний), державний діяч ще й має час 1) прослухати себе в перекладі та, якщо треба, виправити чи себе, чи неточність перекладу/зсунути акценти; 2) обдумати наступні фрази.

Звичайно, якщо державний діяч володіє “іноземною” справді вільно й має достатній досвід спілкування “під запис”, йому/їй легше й краще відповідати інтерв’юєрові теж англійською (переговори – це геть окрема стаття). Але наших орлів це майже не стосується.

У результаті українська публіка чухає репу й гадає, що він хотів цим сказати і куди це нас заведе… Ну, й закордонні адресати теж аналізують.

Деякі причини такого настійного бажання спілкуватися з кардиналами й кореспондентами не українською під переклад, а англійською очевидні. Неочевидно інше – скільки й де ми як держава втрачаємо через цей шоу-бізнес.

Сергій Сингаївський, письменник і перекладач