Діти посивіли після того, як прийшов “русскій мір” на Київщину
Сотні родин з дітьми змушені були виживати у селищі Клавдієво-Тарасове на Київщині під час рашистської окупації. У деяких дітей з’явилось сиве волосся, а найкращим смаколиком залишається хліб.
Як розповідає ТСН, навіть найменші діти, після звільнення села, продовжують просити хліба.
У 9-річного Дениса вже є сиве волосся, через те, що довелося пережити на початку весни.
«Мама йшла до магазину по хліб, хлопці кажуть, що йдуть танки, всі тікали через ліс, а ми самі вдома, і ми боялися. Мама пішла по хліб», – розповідає хлопчик.
Той похід по хліб родина запам’ятає на все життя: ворожий танк зупинився біля їхнього дому і направив свою гармату.
«Просто чудом ми лишись живі правда дитина в мене трохи посивіла», – каже мама Дениса.
У родині Покропивних троє дітей, тато в теробороні, а мамі, щоб купити хоча б хліб, доводилося залишати дітей самих удома.
«Малі вдома самі і люди кричать, що танки ідуть», – пригадує із жахом жінка.
Повз танки, вбрід через річку, по коліна у воді і по пів дня в черзі за хлібом, але тоді продавали лише по пів буханця в одні руки і діти все одно залишалися голодні.
«Мама пекла нам паляниці, вони були смачні, бували із сіллю, бували із цукром», – пригадують діти.
«Вони за той хліб хапались, я не їла. Я їм пекла маленькі палянички», – каже зі сльозами жінка.
На іншій вулиці Клавдієво-Тарасового в цей час жила ще одна родина і п’ятеро дітей. Найменшому Кирилкові – два роки.
«Важко було дивитися, як діти сприймають це все. А дітям як розкажеш, особливо в 2 роки. Було, що без хліба лягали спати діти», – кажуть батьки дітей.
«Коли була окупація, то єдиний смаколик був – хліб. Всі діти мріяли про хліб на той час», – пригадує жінка.
Щоб вижити в ті часи в оточенні, люди почали пекти хліб самотужки.
В оточенні опинилась і родина столичного дитячого онколога Вадима Кобися – 24 лютого думали, що дача в Клавдієво-Тарасовому безпечніше місце, ніж рідний Київ. Тут була і піч, яку хірург в одну з відпусток змайстрував сам і каже, навіть не думав, що вона врятує його онуків від голоду. «Я завжди хотів зробити піч, щоб внукам показати, а виявилось, що це безвихід, треба вижити. Найбільше не вистачало хліба», – каже чоловік.
Піч урятувала не лише їх, а й сусідів. Усі, в кого було борошно, несли сюди, випікали хліб і розносили його по хатах. «Це така радість, коли перший хліб вийшов, на фоні всього жаху, це світло», – кажуть люди.
Вибухало все навколо, поруч у Немішаєвому тривали обстріли і бої. Жителі досі називають дивом те, що російські війська їхнім селом проїжджали і не зупинялись. Імовірно через те що на старих картах – тут замість села – болото.
Нині Клавдієво-Тарасове оживає, магазини відчинились і пекарні працюють, але діти вже без домашнього хліба не можуть. Тепер родина Покропивних із трьома дітьми хліб купує із запасом.
«Ми купуємо хліб по дві-три булки, кидаємо в морозилку», – каже мама родини.
Фото: Фейсбук Аліни Курамшиної
Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах війни та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Щоб продовжувати реалізовувати проєкт щодо документування англійською мовою рашистських злочинів проти мирних громадян України, зокрема дітей, нам потрібна ваша допомога. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net. Або ж переказуйте кошти на карту 4731 2196 4385 1292 (ПриватБанк)
Підписуйтеся на наш Телеграм
