Порнографія у Флориді

У Флориді школа звільнила директорку за показ скульптури Мікеланджело.

Деякі батьки обурилися і заявили, що це порнографія. Керівництво школи засцяло й підтакнуло тим забудькуватим дебілам, з формулюванням, що, мовляв, “проблема не в тому, що учням показували твори мистецтва епохи Відродження, а в тому, що батьки не були повідомлені про це заздалегідь”.

Я вважаю, що як керівництво, так і ті батьки, свідомо (чи несвідомо) брешуть – батьки були попереджені ще за 20-30 (дехто – й за 40) років, оскільки вони так само проходили історію середніх віків, розділ якої “Доба Ренесансу” ґарантовано містить як “Давида”, так і “Створення Адама” й “Народженням Венери”. І подібні звинувачення і конформістська до них заява свідчать лише про одне – історію Середньовіччя і ті, й інші прогуляли.

Чим важливе середньовіччя і, зокрема, доба Відродження? Та тим, бляха, що сам їй ми завдячуємо фундаментальним цінностям Західної цивілізації – свободою, як і більшості технічних досягнень, без визрівання яких в добу Ренесансу неможлива була б і Індустріальна революція. І, за іронією долі, та роздрібнена Європа конкурентних республік була розчавлена Європою пост-феодальних представницьких мега-потуг. І розхвалювана французька революція була нічим іншим, як вимушеним проривом чиряка застарілого феодалізму посеред бурхливого розвитку республік Італії, Голландії та Німеччини. Справжній республіканізм тих республік було “затулено” представницьким правлінням, який без розширення виборчого права лишався олігархією старих феодальних еліт, а після розширення виборчого права перетворився на диктат партійних верхівок, а з 1970-х років – сповз у популізм “глядацької демократії”. І це лише в тих країнах, де працює право – а у багатьох то лише ширма для captured state.

Той республіканізм “златом і булатом” розчавили Наполеон та інші великі постфеодальні потуги, а нинішні залишки здорового глузду, на яких він ще тримався, дочавить боягузливий популізм (чи конформізм занадто чутливих до “масової громадської думки” еліт).

Валерій Дротенко, журналіст

Мову ориґіналу збережено