Страждатимуть ті, хто займається цим професійно

Enfant terrible так enfant terrible, “ніколи більше нікуди покличуть” – ну, ок, я все одно скажу.

…Я писала, що слідкуватиму за фестивалем, від участі в якому я відмовилася через наявність там російських авторів. Тепер із іменами і назвами. Це міжнародний естонський фестиваль Prima Vista, який відбудеться 8-13 травня, а людина, через участь якої я відмовилась, – письменниця і редакторка журналу ROAR Лінор Горалік.

Тема цього фестивалю звучить дуже гарно: “Бажати неможливого”. Напевно, бажати неможливого – це бажати, щоб нас не намагалися “примирити”, поки відбувається геноцид. Взимку я прочитала дуже, на мій погляд, влучні слова Остапа Сливинського щодо цього, цитата не точна, але зміст приблизно такий: російська культура має витримати карантин (ключове слово – карантин).

Маніпуляції із аналогією з російською режисеркою, якій зараз загрожує 25 років ув’язнення, тут не спрацюють. Всі сентиментальні сентенції давно осипалися, як розбитий фасад на моєму будинку в Харкові, від російського нападу – нападу зокрема на нашу культуру.

Передайте Лінор Горалік: ви так завзято захищаєте Україну, що кілька українських авторок і серед них особисто я через ваш “захист” були вимушені відмовитися, і українська мова не звучатиме в цей час у цьому місті.

Проте звучатиме російська. І знову і знову окуповуватимуть позицію жертви і страждатимуть ті, хто займається цим професійно. Голосно. “Жалостливо”. Ще голосніше.

І хай мене більше “нікуди не кличуть”, все одно всі мають усвідомлювати, що під час повномасштабної війни Росії проти України кожен російський виступ як мінімум відбирає голос у сучасної України.

Я кажу це не постфактум, я хочу сказати це тут і зараз, щоб потім не було “ми не знали” і “могли б обговорити”.

Передайте також це: ви можете вже зараз починати травити мене як вмієте і як не вмієте, мені байдуже.

Анна Грувер

Фото: Culture360