Гріх критикувати воїнів, які під постійними обстрілами

Живу українською мовою, рідна мова живе в мені. Але…

Нерідко добірна мова – у вишиванці – воює проти України. Приклади всім відомі… А серед воїнів наших – грузини, білоруси… Буде держава Україна – буде державна українська мова. Не буде держави – буде просто вічна українська мова.

Хай пані Фаріон читає лекції тисячам російськомовних у Львові, а її послідовники нехай читають лекції в окопах і траншеях на “передку”.

Гріх критикувати воїнів, які під постійними обстрілами. А просвіщати можна. І треба. Але там, під обстрілами, а не тут, з крісла чи канапи із філіжанкою кави в руках.

Найкраще було б, якби ясновельможна пані Фаріон склала бодай маленький московитсько-український словничок для воїнів і переконала не менш ясновельможного пана Садового видати його хоча б стотисячним накладом.

Хочу помилитися, але багатії у вишиванках Садовий, Ющенко чи Порошенко й копійки не дадуть на видання такого словничка.

До речі: “Словник московсько-український” Віктора Дубровського (народився 1876 року у Фастові) побачив світ на початку ХХ століття. Його цінував, зокрема, Майк Йогансен.

Представник львівської молоді запитує на «ти»: «А що ти зробив?»

Я видавав і видаю книжки українською мовою. Зокрема посібник для нейрохірургів у госпіталях “Уроки війни”, підготував до друку тритомник Людмили Лисенко про Марію Примаченко, публіцистичні роздуми славетного хірурга Анатолія Радзіховського, готую до друку журнал “Дивосвіт” (як заступник головного редактора), останні номери якого присвячені російсько-українській війні. І все це за останнє півріччя… Нещодавно побачив світ двотомничок поезій, де відлунюється війна, мої вірші подали у збірнику “Досвід війни: українські голоси” І це ще не все… Не запитую уточнювальника: “А чому ти, молодий, не в окопі, а у Львові?”

Микола Славинський, письменник

Світлина Сухопутних військ ЗС України