Якщо першою людиною в державі керує цинічний фактотум…

Десята річниця Революції Гідности – слушний привід згадати не тільки “як”, але й “проти чого”.

Про події недалекої минувшини висловив кілька думок перекладач і прозаїк Сергій Сингаївський, реагуючи на статтю в “Лос-анджелеському книжковому огляді”.

“Учора мені трапилася стаття в “Лос-анджелеському книжковому огляді” про персонажа тодішньої української політики, якого останнім часом “здали в архів”, а дарма. Побудована навколо одкровень дочки Пола Манафорта, стаття відкриває такі сторони колишнього радника, ментора й залаштункового стратега (якщо не ляльковода) Віктора Януковича, що на пам’ять приходять не тільки ретельно скопійовані зачіски, “бріоні” і манери, а й секс-іграшки, виявлені чи то спецкомісією, чи то “революційними матросами” в Межигір’ї. Наступна думка – що українська й американська політика сплетені значно дужче й вигадливіше, ніж це видається з відомих Трампових спроб конвертувати гендлі Гантера Байдена в електоральний успіх і зброю проти демократів. Та головне – чи не призведе ситуація, в якій першою людиною в державі керує і вкладає їй у рота гарні промови цинічний фактотум, до повтору подій 2013-14 рр.? Ні, не до спроби військового путчу, якою сьогодні лякають курям на сміх (бо, навіть безвідносно, кого і чим в Україні вже можна налякати), а саме до нового Майдану?”

Нагадаємо, що український олігарх Рінат Ахметов наймав Манафорта і його фірму для своєї промислової групи «СКМ».

У листуванні Манафорта (частина якого оприлюднена у матеріалах американського слідства) найдавнішим документом є звіт по політичній ситуації в Україні, надісланий Рінату Ахметову 9 червня 2005 року. З підготовки цього звіту і розпочалася робота на Партію регіонів. На 35 сторінках документу подані причини перемоги Віктора Ющенка на виборах 2004 року, пріоритети електорату, сподівання виборців, перспективи партій і їхніх лідерів, описано проблеми партійного менеджменту, запропонована стратегія для виборів 2006 року і, нарешті, варіанти можливих коаліцій після виборів.

Деталізовані соцопитування показали оптимістичні налаштування і повну підтримку післяреволюційної влади більшістю населення. Втім, Манафорт побачив у цьому можливості: «Віра, що країна рухається у правильному напрямку, поєднується зі сподіванням, що життя в Україні в найближчі 6 місяців стане кращим, і що це відобразиться на кожному. Ці сподівання — фундамент політичної стратегії, яку ми будемо розвивати. Суспільству потрібні мікроекономічні досягнення. Воно не сприймає макроекономічні цілі, такі як реприватизація й оновлена фіскальна політика. Ми маємо показати прагнення реформ, але таких, які мотивують публіку — більших зарплат і робочих місць».

Політконсультант зі США не афішувався громадськості і був ледь не мітичною фігурою. Згадки про нього в українських ЗМІ почали з’являтись лише незадовго до парламентських виборів 2006 року. Тільки у 2007 році на «Українській правді» вийшло розслідування «Американські технологи на службі у Януковича». У ньому йшлося про заміну старих російських політтехнологів на американського консультанта.

Менше з тим, Манафорт, знаходячись у тіні, привів Партію регіонів до перемоги на парламентських виборах 2006 року з результатом 32% (за рік до того підтримка була на рівні 15—16%).

Ситуація повторилася на позачергових виборах 2007 року. Тоді «регіонали» взяли вже понад 35% голосів і сформували більшість у парламенті. Судячи з успішності стратегії, йому вдалося зрозуміти ситуацію в Україні й використати її на свою користь.

Саме Манафорт і його люди продумували агітаційну кампанію. Нагнітання суперечностей між «сходом» та «заходом» і гра на невиправданих сподіваннях населення стали фундаментом їхньої стратегії. Тим більше, що розписували цю стратегію вихідці зі Сполучених Штатів, де в другій половині XX сторіччя застосовувались такі самі методи, тільки з поляризацією на «північ» і «південь».

Так Манафорт вклав свою значну лепту у знищення результатів Помаранчевої революції. Адже тріумф на парламентських виборах дозволяв регіоналам всіляко гальмувати реформи і ставив президента Ющенка у важке політичне становище. З цього «відродження регіонів» почався їхній шлях до повного захоплення влади, який закінчився розстрілами на Майдані. Кров Небесної Сотні є і на руках Манафорта, вважає Дмитро Бобиренко.

Світлина з відкритих джерел