Інституціоналізований із благословення МОН несмак

Пост жанру “на мітлі”, давно чекав свого часу, тож скористаюся увагою до результатів PISA і посварюсь за своє. Ну, як за своє, за наше.

У червні цього року зʼявилася добра новина, що Єврокомісія надрукувала для України підручник з української мови для 5 класу. Тобто просто надрукувала наданий макет. Чому саме цей – в інтервʼю Іванни Коберник.

От я і полізла подивитися, що ж там. А там, поміж доброго (приклади у вправах – сучасних авторів та авторок, зокрема перекладених), знову “За І. Драчем” (тобто, перероблений на свій смак Драч) та “З Інтернету”.

Це означає, що за гроші Єврокомісії ми впроваджуємо правовий нігілізм. “З Інтернету” – це те саме, що “почули в тролейбусі” або “прочитали на паркані”.

І якщо ви потім дивуєтеся, чому реферати з інтернету, чому плагіат в кандидатських і докторських, чому довіра до інформаційних помийок – так ось тому. “З Інтернету” (і “з народної творчості” туди ж, до речі) – це обрубання здатності критично дивитися на джерела інформації вже у 5 класі.

А потім гроші тих самих європейських платників податків будуть витрачати на навчання медіа-грамотності та критичному мисленню.

Частина 2. “Читомо” пише сьогодні про травматичний вірш “Мій тато повернувся з війни” у підручнику “Українська мова і читання. 2 клас” Олександри Савченко. Я подивилася тільки на одну сторінку змісту цього підручнику, і можу сказати, що там не тільки вірш травматичний. Там розділи називаються “В кожній казці є урок, мова у квіточці медок”, “Щоб у серці жила батьківщина…”, “Зачарувала все зима…”

Знаєте, є русизм, який нам в українській мові поки потрібен. Це слово “пошлость”. Оці три крапки – це пошлость. Оце от приторне “медок” – пошлость, оця буцімто поетичність – пошлость. Несмак, якщо бажаєте. Коли читаєш – і все всередині стискається від сорому перед цими дітьми. Я пригадую це відчуття ще з радянських підручників, оце приторно слодкавий, фальшивий тон, ідіотські віршики з сюсюканням, і нікуди він не дівається вже 30 років.
Можна, звісно, сказати, що це не найбільша проблема. Тільки ось коли підіймається галас про бійців “економічного фронту” з “нігтьового сервісу”, комбучу “Буча” і шкарпетки “Азовсталь”, то це воно є. Воно звідтам. Ось із цього інституціоналізованого, благословенного МОНом несмаку.

Оксана Форостина, літератка

Світлина з відкритих джерел