Опосередкований свідок

Тоді я жив неподалік Центрального Ботанічного саду АН УРСР. Поступив навчатися до КДУ. Щоб пустили на філософський ф-т, два роки пропрацював токарем і слюсарем електро-механіком на військовому з-ді «Арсенал», набувши ідеологічно потрібний статус «робітника». Декан філософського доктор наук професор Шинкарук в актовому залі жовтого корпусу задоволено проголосив: «Цьогоріч 80 процентів філософів першокурсників – з робітничих родин».

Навколо мене сиділи, опустивши очі, кияни з інтелігентних сімей. Як і я відбули камуфляжний термін посвяти у «гегемона пролетар`ята». Анкета до вступу до КДУ мала графу «партійність». Допоміг приятель, комсомольський ватажок на якомусь дрібному заводику. Разом і поступили. Прийняв мене хутенько до ЛКСМУ, і я вписав до анкети номер комсомольського квитка. Деякі першокурсники вже були членами КПРС. Жодного внеску не заплативши, «комсомолець» десь загубив свідчення свого крутійського шляху до вершин знань.

Раптово прийшла звістка про пожежу у Видубицькому монастирі. Одягнувши прогулянковий трикотажний спортивний костюм того ж дня проліз через дірку в паркані до Ботанічного саду, який тоді ще був закритий для відвідувачів. Та не для навколишньої молоді, яка набувала досвід залицянь-кохань у прекрасному ботанічному оточені.

Спускаючись з гори через унікальну Бузкову колекцію до монастиря, угледів солдатські строї на десятках «пожежників», що оточили Георгіївський собор. У повітрі стояв запах холодної гарі. Певно, саме тут і почалося моє вдосконалення проходити сухим із води. Надалі багаторазово виручало у критичних ситуаціях. Відламав кілька бузкових гілок у букетик. І, начебто, випадково спустився з крутого схилу на територію монастиря. Молодий лейтенантик одразу рішуче показав мені на монастирські ворота, і крадій з бузковим букетом через хвилину вискочив на волю. До мене вже скоса приглядалися кілька чоловічків у цивільному. Тієї миті було достатньо, щоб я «сфотографував» побачене навколо собору. У дві вантажні машини солдати зносили обгорілі стародруки, майже повністю знищені грузили лопатами разом із попелом. Серед книжок з товстими палітурками було чимало свитків юдейської Тори. Пізніше довідався, вони були у свій час звезені із синагог Київщини. Можливо, з більшої території. Знищувалася україніка разом з юдаїкою, посватані у Видубицькому монастирі сатанинською волею. Горілий запах книжок наче обліпив мене, а був там лише з десять хвилин. Трикотажний спортивний костюм мати випрала. Сліди зухвальства були знищені.

Георгіївський собор Видубицького монастиря вже багато років було обезструмлено. Вигадка про електрозамикання була витягнута за вуха. В навколишніх монастирських корпусах згодом на деякий час розмістився Інститут археології АН УРСР. З керівником Подільської експедиції Михайлом Сагайдаком були приятелями. Післяпожежний стан собору запам`ятав. Чорні стіни були обдерті майже до цеглин. Усе було кількаразово забілено. Пожежі не було! Так собі, невеличке загоряння. Куди поділися напів згорілі, або лише обгорілі, що можна було б реставрувати – книжки-стародруки НЕВІДОМО.
Цей брутально кримінальний підпал, якому цілком випадково був свідком – зіграв роль у моєму подальшому житті, з неабиякими ситуативними ризиками, пов`язаними з вогнем. Не лише у переносному розумінні. Коли я цілеспрямовано і обдумано виходив сухим із води.

Георгій Бурсов, журналіст

Фото з мережі