Те, що сталося з коронавірусом, мало би відкрити очі сліпим на Китай – Льоса
Усе це в практичному плані є дуже перебільшеним, однак нічого не вдієш: Іспанія боїться, і уряди – як загальнонаціональний, так і автономні – виступають супроти страшної хвороби із щоразу жорсткішими заходами, які іспанці загалом схвалюють і навіть вимагають, аби вони були масштабнішими та інтенсивнішими. Офіційна статистика каже, що на 11 березня є лише 47 смертей через пандемію, і що, наприклад, звичайний грип є більш убивчим, ніж вона, бо щороку спричиняє шістсот смертей, і що від коронавірусу одужує значно більше людей, ніж вмирає від нього, що Іспанія має одну з найкращих у світі систем охорони здоров’я (кращу, ніж пересічно по Європі), і що робота, яку здійснюють медики та санітарні працівники в усій країні, є ефективною й відповідає поставленим викликам тощо.
Статистичні дані ніколи не були спроможні заспокоїти охоплене панікою суспільство, і це чудова нагода в цьому пересвідчитися. Посеред цивілізації знову з’явилося середньовіччя, а це означає, що багато речей відтоді змінилося, але багато инших – ні. Наприклад, страх перед чумою. До речі, література неминуче відроджується у ці періоди колективного страху: коли суспільство не розуміє, що відбувається, то звертається до книжок – може, вони це пояснять. Найгірший роман Альбера Камю “Чума” переживає несподіване відродження, і у Франції, і в Іспанії виходять перевидання – ця пересічна книжка зробилася бестселером.
Схоже, ніхто не застановляється над тим, що нічого цього у світі не відбувалося б, якби Китайська Народна Республіка була вільною і демократичною країною, а не диктатурою, якою вона є. Щонайменше один авторитетний лікар (а можливо, їх було декілька) виявив цей вірус значно раніше – та замість вжити відповідних заходів, уряд приховав новину, змусив замовкнути цей розсудливий голос чи голоси і намагався завадити поширенню цієї новини, як це роблять усі диктатури. Таким чином, як і в Чорнобилі, було втрачено багато часу на пошуки вакцини. Появу зарази визнали тільки тоді, коли вона вже поширилася. Добре, що це відбувається зараз – і світ дізнається, що справжній прогрес завжди є калічним, коли не супроводжується свободою. Чи зрозуміють це нарешті дурні, які гадають, що приклад Китаю (иншими словами, вільний ринок при політичній диктатурі) є гарним взірцем для третього світу? Так не буває: те, що сталося з коронавірусом, мало би відкрити очі сліпим.
Упродовж історії чума була одним із найгірших кошмарів людства. Особливо у середні віки. Це було те, що доводило до відчаю і божевілля наших давніх предків. Замкнені за міцними фортечними мурами, які вони спорудили для своїх міст, захищених ровами, повними отруєних вод, і підйомними мостами, вони не так боялися отих намацальних ворогів, проти яких могли оборонятися на рівній нозі, протистояти їм мечами, ножами і списами. Але чума не була людською – то був витвір нечистої сили, Божа кара, що падала на всіх городян і вражала однаково як грішників, так і невинних; проти неї нічого не можна було вдіяти, а лиш молитися і каятися у вчинених гріхах. Повсюди вибухало шаленство – були міста, де пекельну заразу намагалися втихомирити, приносячи людські жертви: відьм, відьмаків, безбожників, нерозкаяних грішників, непокірних і бунтівників. Під час своєї мандрівки до Єгипту Флобер усе ще бачив прокажених, які ходили вулицями, калатаючи у дзвони, аби попередити людей, щоби ті відійшли, якщо не хочуть бачити (і підхопити) їхні гнійні виразки.
Тому чума майже ніколи не з’являється у лицарських романах, які є иншим, більш позитивним аспектом Середньовіччя: у них є надзвичайні фізичні подвиги, Тірант Білий самотужки розбиває велетенські війська. Але супротивниками мандрівних лицарів є люди, а не злі духи – а середньовічна людина боїться саме злих духів, цих демонів, які, сховавшись у серці епідемії, вражають і вбивають однаково і винних, і невинних.
Цей давній страх не зник повністю, попри надзвичайний поступ цивілізації. Усі знають, що – як це сталося зі СНІД та Ебола – коронавірус буде минущою пандемією, що науковці найрозвинутіших країн невдовзі знайдуть вакцину, аби захистити нас від нього, що все це закінчиться і за якийсь час стане печальною новиною, яку люди заледве пам’ятатимуть.
Що не мине – то це страх перед смертю, перед потойбіччям. Це те, що гніздиться у серці цих колективних сполохів, які є боязню чуми. Релігія приглушує цей страх, але ніколи його не знищує. Вона завжди залишається на дні душі віруючих, ця тривога, що иноді виростає до гігантських розмірів і перетворюється на панічний страх перед тим, що буде, як тільки переступиш той поріг, який відділяє життя від того, що є поза ним: абсолютне зникнення і назавжди? Отой фантастичний розподіл пустотливого бога на рай для добрих і пекло для лиходіїв, як це передрікають релігії? Якась инша форма виживання, про яку не змогли попередити ні мудреці, ні філософи, ні теологи, ні науковці? Чума зненацька витягує на поверхню ці питання, які у буденному і нормальному житті ховаються в глибинах людської особистості, і чоловіки й жінки повинні дати на них відповідь, приймаючи свою минущість.
Усім нам важко погодитися з тим, що все те гарне, що є у житті, постійна пригода, яким воно є чи могло би бути, є винятковою справою смерті, знання, що у певний момент це життя матиме кінцеву крапку. Що якби смерті не існувало, життя було би безконечно нудним, без пригод чи таємниць – какофонічне повторення життєвих подій аж до страшного і дурного переситу. Що саме завдяки смерті існують кохання, бажання, фантазія, мистецтва, наука, культура, книжки – тобто всі ті речі, що роблять життя терпимим, непередбачуваним і хвилюючим. Розум нам це пояснює, та нерозсудливість, яка також в нас живе, не дає нам це прийняти. Страх перед чумою попросту є страхом перед смертю, який завжди йде за нами, наче тінь.
Маріо Варґас Льоса – перуанський прозаїк, драматург, есеїст, філософ, публіцист, політичний і громадський діяч, лауреат Нобелівської премії 2010 за “картографію владних структур і гостре зображення людського опору, бунту й поразки”.
Зреферувала для видання “Збруч” Галина Грабовська
Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net
