Скінчилась “історія божевілля”: помер відомий український режисер

Після зараження коронавірусом, у віці 84 роки, помер відомий український режисер Роман Віктюк. Він перебував у Міській клінічній лікарні імені братів Бахрушиних у Москві.

Як повідомили у театрі Віктюка у Москві, його, можливо, поховають у Львові.

“Усе моє життя – це історія божевілля”, – зізнавався режисер в одному з інтерв’ю.

Він усе життя доводив, що театральна сцена – це те місце, де варто оголювати і душу, і тіло людини. Львів’янин, який більшість свого життя пропрацював у Москві, проте завжди вважав себе українцем, поставив на сценах кілька сотень вистав.

Роман Віктюк народився у Львові у 1936-му, коли місто належало Польщі. Навчатися поїхав до ГИТИС – культового в СРСР Державного інституту театрального мистецтва у Москві. Закінчив акторський факультет і починав кар’єру як актор. Після інституту повернувся до Львова, працював актором у Театрі юного глядача, а потім створив дитячу театральну студію. Подальший його творчий шлях – це робота у театрах по всьому колишньому Союзу. А у 1991 році він створив у Москві театр свого імені, в якому став головним режисером і художнім керівником.

Режисерської освіти так і не здобув, однак це не завадило йому увійти у когорту найзнаніших режисерів світу.

Роман Віктюк вважав природним показувати на сцені кохання як між чоловіком і жінкою, так і між чоловіками. Вважав, що бісексуальність закладена у людині природою.

В інтерв’ю Російській службі Бі-бі-сі 2006 року Роман Віктюк казав, що навіть в період тоталітаризму ніколи не ставив вистав, які б “обслуговували систему”.

“Я пережив всіх головних вождів тоталітаризму. Але я можу з радістю сказати, що я не поставив жодної з 156 вистав, які би обслуговували систему. Вони були про людину, про біль людини, думаю, вдавалося навіть протягнути релігійні проблеми”, – казав він.

Спектаклі “Театру Романа Віктюка” – це пронизані еротикою твори.

“А тому що лише в сексі людина виявляє себе природно. У житті люди настільки закриті! Причина тому і злість, і ненависть, це норма нашого існування. Не можна пробитися від однієї людини до іншої”, – переконував він в інтерв’ю одному із російських видань. Він вважав, що хороший театр має бути бісексуальним.

“Є гомосексуалісти, є бісексуали, місця у цьому світі вистачає всім. От чого не вистачає, то це любові. Катастрофічно! Так, я першим почав кричати про те, що людина – структура бісексуальна, котра має у собі чоловіче і жіноче начало рівною мірою”, – казав Віктюк.

Він ставив спектаклі за творами Жана Жене, Оксара Уайльда, Михайла Булгакова, Фрідріха Шиллера та десятків інших авторів.

“Я перший підійняв ту завісу, яка роками прикривала справжність людської природи. Я виніс на театральну сцену любов, ревнощі, нудьгу, очікування, підозру. Я оголив не тільки тіло, але й душу. І зробив це так, що одне без іншого існувати не може”, – зізнавався режисер.

Його театр називали і “театром сексуальних меншин”, і “театром “духовної еліти”, самого Віктюка – “класиком театральної провокації” і “головним гей-режисером Росії”.

А в його спектаклях хотіли грати найтитулованіші артисти України і Росії.

“Називали режисером від Бога, режисером від диявола, містичною особистістю і містифікатором-авантюристом, дивом XX століття і генієм на годину, віртуозом, який плекав шедеври на власних комплексах, і онаністом від мистецтва, спектаклі якого перетворилися в нескінченний серіал про себе, коханого, ущербним збоченцем, здатним говорити на одну-єдину “голубу” тему…. І метром, майстером, маестро”, – казав журналіст Дмитро Гордон у 1997 році.

Роман Віктюк жив у Росії, але завжди підкреслював своє українське походження, приїздив до України ставити вистави, відгукувався на політичні події і брав участь у різноманітних творчих і гуманітарних проєктах.

Він підтримував “Помаранчеву революцію” в Україні, він публічно захищав учасниць групи Pussy Riot у Росії.

“Коли я раніше бував у Нью-Йорку і казав, що я – український режисер, то це не вражало. Російський режисер і все. Після “Помаранчевої революції” я вийшов до американців і з гордістю сказав – я – український режисер, зал встав”, – згадував Віктюк.

У 2014 році, коли почалися бойові дії на Донбасі, Роман Віктюк так закликав місцевих жителів визначитися: “Якщо ви не відчуваєте себе громадянами України, залиште Україну в спокої!”

Він завжди вражав не лише на сцені, а й поза нею: своєю зовнішністю, манерами, висловлюваннями.

“Я громадянин світу. Мій дім – це там, де театральні дошки. Коли виходиш на них, не має значення – це Росія, Канада, Америка, Україна, Англія … Для мене навіть три дощечки – це вже планета, це мій світ. Дайте мені три дощечки, і мені добре, там вже можна грати спектакль. Там старт твоєї душі для польоту в вічність”, – казав він колись про сенс свого життя і творчості.